Адам

Я досі не міг повірити, що це справді відбувається з нами. Не так давно ми були простими студентами. Ну добре, тими, що володіли магією дракона. А ось тепер ховаємося в родинному маєтку Каталіни від її прийомних батьків, що знищили Академію Метаморфів, а тепер ще й хочуть захопити світ. І лише ми маємо щось зробити. Раніше ж я боявся будь-яких реальних небезпек після того, що сталося з моєю мамою. Однак все змінила Каталіна. Вона подарувала мені нове життя. І коли ми переможемо, то все стане ще краще. 

- І як тобі вид звідси? Подобається? - спитав Алекс, коли я дивився у величезні вікна вітальні на другому поверсі. - Знаєш, маєток, в якому ми виросли, хоч і трохи більший за цей, проте там немає затишку. Там ніхто себе не відчуває як вдома.

- Але ж ваше дитинство не було вже аж таким поганим? - не зрозумів я.

- Ні, в ньому були і хороші моменти. Проте тепер я дивлюся на все іншими очима. Мої рідні батьки винні в жахливих речах, і якщо стане вибір, то мені доведеться вбити їх. Але я досі продовжую любити їх якоюсь частиною своєї душі. - видихнув хлопець. - Це означає, що я теж поганий? 

- Ні, зовсім не так. - чесно відповів я. - Повір, Каталіна теж любить їх. І вони вас, але по своєму. Варгасів важко назвати нормальною родиною. 

- Це точно, Адаме. - розсміявся Алекс. - Але я радий, що в Каталіни є ти. Вона щасливіша поруч з тобою. 

І я справді сподівався, що так буде і надалі. Мені не хотілося, аби ця дівчина хоч колись страждала. Вона для мене дорожча за весь світ...