Глава 2

Дні проходили досить буденно, адже ми в будь-який момент очікували нападу від Вільяма. Ми активно готувалися до цього, адже драконам потрібно покращити магічні навички, а от чаклунам навчитися битися. Скажімо так, в нас була взаємовигідна допомога. Мераліси навіть виявилися настільки хорошими, що з легкістю прийняли Делію та Тома, і дуже добре з ними спілкувалися. Алекса ж вони вважали частиною своєї родини, адже він племінник Самаеля. І байдуже, що його батько Вільям. Щодо Адама там взагалі цікава ситуація. Вони знали, що ми з ним зустрічаємося, тому і ставлення до нього було особливе. Думаю, кожен просто очікував, що з часом він стане повноцінною частиною родини. А хлопець був не проти.                                                                                                                               

Однак в нас знайшлося нове завдання. Алексу з його магією води цілком допомагали чаклуни. А от з силою чорного дракона було важче. Таким талантом, крім магії стихій, не володів жоден чаклун. Мені могли пояснити принцип роботи порталів та самої магії, але це мало допомогло. Принаймні виявилося, що магія стихій дуже обмежена. Я можу викликати кулі чорного вогню, керувати камінням, повітряними потоками та водою. І кожне з них набувало неодмінно чорного кольору. А от що робити з магією тіней та некромантизмом? Вони видавалися мені найбільш небезпечними. На щастя, за допомогою спеціального кулона, що колись належав іншим драконом, і який дістала мені Рейна, моя сила була під контролем. Це добре, бо не дуже хотілося викликати сніг чи випадково прочитати чиїсь думки. Поки що з тими небезпечними талантами ми вирішили зачекати, а от магія металу цілком підійде, адже чимось схожа на стихію землі. А з цим мені мав допомогти Карлос. Ми спустилися до тренувальної зали, де було досить багато різних металевих штук. Скажу навіть більше, тут зібралися усі, хто був в домі. Навіть Родерік уважно спостерігав. Цікаво, і як я впораюся з усім цим.                                                      

- Каталіно, - почав дід. - Магія чорного дракона пов'язана з твоєю душею, тому вона має даватися тобі легше. Однак я не знаю, як ми будемо це все робити, бо таким талантом не володіє жоден з нас. Але давай спробуємо.                                                                                                                                  

Він взяв для початку дві невеликі металеві кульки та протягнув їх мені в руки. Ніхто не обіцяв, що буде щось неймовірне з самого початку. Потрібно впоратися хоча б з цим. Я взяла їх та уважно подивилася на чоловіка. Що ж буде далі?                                                                                                            

- А тепер закрий очі, і відчуй, ніби ці кульки частина тебе. Вони невід'ємно пов'язані з тією силою, що тече всередині тебе. - я підкорилася, і хоча й не одразу, та все ж виконала його настанови. - Просто змусь їх піднятися, не використовуючи магію повітря.                                                                                 

Я не скажу, що це було досить легко. Однак така магія мені давалася в рази легше, ніж магія водного дракона. Я і справді відчувала її частиною себе. Це було те, що по-справжньому належало мені. Вдалося не лише підняти ці кульки, а й надати їм форми того, що я забажала. А тоді ми вже перейшли до більш складних прийомів. Все ж в мене виходило досить непогано. Згодом іншим це набридло, і вони пішли займатися своїми справами. Делія та Том нарешті освоїли перетворення на драконів, і це сталося за допомогою якогось дивного зілля Тії. Цікаво, а в цієї дівчини талант до цього. Вона навіть зробила для мене спеціальне, і мені таки вдалося перетворитися на ворона, хоч і не надовго. Проте це не те, що я хотіла б повторити. І це ж треба було стільки всього пройти, аби опанувати цю неймовірно складну магію, а тут виявляється є інші, більш прості варіанти. Чудово просто, тоді навіщо це все було? Можна одразу ж попросити її.                                                                                                            

Ми тренувалися до самого вечора, коли Карлос нарешті відпустив мене. Однак мені не давали спокою інші, більш небезпечні мої таланти. Вони могли нам досить сильно допомогти. Проте як навчитися керувати такою складною магією? До кого мені звернутися? Допомогти може лише темний чаклун, але мені ніде такого знайти. І що ж тепер робити? Ось в таких думках я і сиділа на кордоні саду, коли побачила чоловіка в чорному капюшоні, що прямував до мене. Я впізнала його - це був той самий чаклун, що допомагав Вільяму. Він підійшов ближче та нарешті показав своє обличчя. Досить симпатичний, гарні риси обличчя, чорне волосся та такі блакитні очі. Однак я розуміла, що переді мною ворог, тому одразу ж витягнула меч.                                                                                                            

- Я не завдам тобі шкоди Каталіно. - а в нього ще й голос приємний. - Я прийшов сюди, аби допомогти тобі. Не впевнений, що тут хтось навчатиме тебе чорної магії.                                                                    

- Ти разом з Вільямом... - прошипіла я.                                                                                                            

- Був разом з ним, проте тепер він не знає, що я зараз тут. Цей чоловік одержимий ідеєю влади, і я для нього лише інструмент. А мене таке зовсім не влаштовує. - посміхнувся хлопець. - Краще я завчасно оберу сторону переможців. І допоможу тобі.                                                                                 

- Думаєш тоді тебе помилують? - я мало не розсміялася.                                                                        

- Я готовий понести покарання за свої вчинки. Однак я втомився від всього цього. - він видихнув. - До речі я не представився. Моє ім'я Віктор.