Розділ ІІІ

Каталіна знову нас переграла. Вже вкотре їй вдавалося те, що мало б бути нашим. Вона не лише отримала силу чорного дракона, а ще й увесь цей час зберігала артефакт, наймогутніший з усіх, що я коли-небудь бачив. Якби я знав, що все так обернеться, не розкрив би одразу всі карти. Дівчина довіряла нам, вважала своїми батьками, і тому допомогла би без вагань. Але наші шпигуни не доповіли про її секрет. Каталіна вправно приховувала його. І тепер іншого виходу не залишилося.

Її перевага вже очевидна: п’ять драконів, артефакт і сила, що не піддається звичайній логіці. Алекс, який отримав магію води, навряд чи перейде на наш бік, незважаючи на кровні зв’язки. Він обрав власний шлях, і це додає їй ще більшої впевненості. Проте ми не втратили сили — у нас є армія, наш досвід, наша стратегія. І хоча вони переважають чисельно і магічно, ми можемо знищити кожного, хто стане на нашому шляху.

Академію було важко зруйнувати. Її захисні закляття і бар’єри були продумані до дрібниць. Я ще коли навчався там, намагався знайти слабкі місця, досліджував кожен коридор, кожну кімнату. Дрейк і Ліам теж намагалися проникнути всередину, але без успіху. Тільки Віктор, старий знайомий чаклун, зміг допомогти нам значною мірою. Він володіє унікальною магією, і його участь була вирішальною. Але навіть він не розкрив усіх причин, чому допомагає мені. І я не наполягаю — головне, що ми отримали потрібну перевагу в цій війні.

— Ми не можемо ніде їх знайти, — сказала Маріанна, коли я сидів у кабінеті, розмірковуючи над наступними кроками. — Вони ніби розчинилися в повітрі. Жодне пошукове заклинання не дало результату. Віктор пробував навіть заклинання крові, але Алекса немає.

Ми шукали Каталіну та її друзів усе це час, однак хтось блокував магію Віктора. А він — один з наймогутніших чаклунів нашого часу. Якщо навіть він не може пробитися, значить проти нас стоїть сила, що перевищує будь-які межі звичайної магії.

Відповідь була очевидною. Лише одне місце у світі настільки надійно захищене від будь-яких заклять і чарів, що ні Віктор, ні ми не змогли б пробитися. І ми добре розуміли, хто може бути там сильнішим за будь-кого.

— Я знаю, де вони, — сказав я, відчуваючи, як серце стискається від передчуття. — Вони у родинному маєтку Самаеля та Діани. Лише магія тієї чаклунки здатна на таке. Вона сильніша за Віктора, сильніша за будь-кого з нас. Нам туди не пробратися.

Магія чаклунки діяла навіть через двадцять років після її смерті. Її закляття, пастки і бар’єри продовжували виконувати свою функцію, немов сама вона охороняла майно та секрети. Це місце було практично непроникним.

Тому нам доведеться вдаватися до хитрощів. Стратегія силою не спрацює, бо навіть найбільша армія нічого не зможе проти такої магії. Лише обман, маневр, підготовка та вчасна спроба прориву зможуть дати шанс. І я вже почав складати план, який мав перетворити їхню силу на пастку, а нашу відчайдушність — на перевагу.

Маріанна мовчки слухала, уважно спостерігаючи за моїми рухами. Вона завжди була першою, хто помічав деталі, дрібниці, які інші пропускали. Її очі блищали холодом і розрахунком, але я відчував, що вона вірить у наш шанс. Її підтримка була важливою — у цій війні нам знадобиться кожен розум, кожна хитрість, кожна дрібниця, що може переважити сили Каталіни та її союзників.

— Готуй армію, — промовив я тихо, майже до себе. — Ми підемо хитрістю, а не силою. І якщо все складеться вірно… вони не чекатимуть того, що станеться.

Моя рука стиснула край столу. У повітрі відчувалася напруга, і я бачив її у кожному жесті, у кожному погляді Маріанни. Ніхто не сумнівався, що перед нами стоїть вирішальний момент. Ставка була надто високою, і програти означало втратити не лише артефакт, не лише владу, але й усе, що ми будували роками.

Моя думка повернулася до Каталіни. Вона була сильна, хитра, непередбачувана. Але навіть вона не могла знати, що ми вже готуємося. Ми йшли на випередження, рухалися тінями, щоб обіграти її так, як ніхто раніше не наважувався.

Армія готова, магія заряджена, план складений. Ми могли лише чекати моменту, коли він почне діяти. І тоді гра, яка тривала роками, дійде свого кульмінаційного моменту.

Від цього очікування ставало моторошно, але одночасно й захоплювало. Розуміння того, що навіть наймогутніші не можуть захиститися від добре продуманої стратегії, давало силу. Мій погляд зупинився на артефакті, який Каталіна тримала у своїх руках. Він був джерелом її могутності, але незабаром його власником станемо ми.

І я знав: перемога — не лише у силі драконів або чаклунських заклять. Вона у розумі, у хитрощі, у вмінні передбачити хід подій і використати його проти ворога. І наш час настав.