Глава 14

До останнього не знала, чи спрацює ця магія. Однак сила чорного дракона має якісь особливі властивості, тому що двері просто розлетілися на шматки. І як тільки ми вийшли за межі кімнати, мої друзі змогли відчути повернення магії. Алекс досі був в шоці, адже він не очікував такого. Проте саме він з самого початку був гідний цієї магії. Але дракон тоді обрав мене. Це тепер я розумію, що чорна магія мала належати мені. З нею я відчуваю себе неймовірно. І з магією води були проблеми не через те, що моя мати чаклунка. Просто вона мала бути не моєю. Але тепер все на своїх місцях. Таке відчуття, ніби я народилася з цією силою. Ніби досить довгий час мені чогось не вистачало, але зараз все правильно. І байдуже, що я навіть не уявляю своїх можливостей та не вмію керувати силою. Та якось вогонь то вийшло створити без проблем.                                                                                  

Тепер я впізнала де ми знаходилися. Родинні підземелля маєтку Варгас важко з чимось сплутати. Тому ми досить швидко знайшли вихід на поверхню. І яке ж здивування було в наших ворогів, коли ми опинилися посеред двору. Мені навіть вдалося побачити своє відображення. От тепер я знаю свою особливість. Мої очі стали абсолютно чорними, навіть без жодного проблиску. Що ж, це має лякати. Вільям же не зводив з мене погляд, особливо з моїх очей. Він лише важко дихав, а я розпливлася в посмішці. Напевно це виглядає не дуже добре.                                                                                 

- Знаєш, а чорний дракон обрав не тебе. Він вирішив віддати силу мені. - мої ж друзі просто мовчали, але я відчувала їх посмішку.                                                                                                            

- Але ти маєш силу водного дракона. - заперечила Маріанна. - Неможливо отримати подвійну силу. Такого ще ніколи не було. Значить ти нас просто зараз дуриш.                                                       

- Ні, я маю. - промовив брат. - У вас залишився лише один дракон. Проти п'яти. І я збираюся виступити проти вас після того, що ви зробити.                                                                                                             

- Ах так, і про це не забувай. - я дістала з кофти кулон, але здивувалися не лише вони, а й всі крім Адама. Треба було їм раніше розказати. - Він був в мене з самого початку. Проте я правильно зробила, що не розказала. Та й ви б не знайшли його, поки я сама цього не захотіла.                                         

- Каталіно... Ми ж твої батьки... Ми тебе виховали, і ти маєш бути вдячна нам за це. Де би ти була, якби не ми? - почав Вільям. - Просто давай зробимо це без зайвих жертв. Ти віддаси нам те, що має бути наше по праву, і живи собі спокійно.                                                                                                            

- Батьки? - я розсміялася. - Ні, ви вбили моїх справжніх батьків. І я ніколи не віддам вам цю річ. Тільки після своєї смерті.                                                                                                                                       

- Що ж, твоє бажання закон. - прошипіла Маріанна.                                                                                 

Я навіть не встигла зрозуміти, що зараз відбувається, як вони напали на нас. І у Вільяма людей було в рази більше, ніж нас. Однак не варто забувати, що в нас тут аж п'ять драконів. Але я досі й не знала своїх можливостей. Тому просто відібрала меч в нападника, відбиваючись ще й вогнем. На відміну від сили Адама він був абсолютно чорним, інколи спалахуючи фіолетовими іскорками. Певно й вода буде така сама. Але це все я обов'язково ще вивчу, проте не зараз. Вільям та Маріанна просто стояла ззаду, спостерігаючи за всім. Ну звичайно, навіщо руки бруднити. Однак в мене мета зовсім інша. Я хочу аби вони поплатилися за те, що зробили. Ліам же теж ховався за їх спинами. Ні, він все ж боягуз. Саме тому і вирішив зрадити нас. А от Дрейк якраз бився з Адамом. Проте було зрозуміло, що це приречено на провал. І справа не в тому, хто з них кращий боєць. Просто сила дракона дає певні привілеї. Алекс вже теж намагався користуватися магією, і вона йому давалася в рази легше.                           

Я ж пробиралася крізь нападників ближче до Варгасів. Вони мають відповісти. Однак як тільки ті помітили, що починають програвати, то зникли разом зі ще одним чоловіком. Скоріш за все це і є той чаклун, який наклав закляття на ту кімнату. Я хотіла б послідувати за ними, але тепер це неможливо. Вони просто втекли. Поступово ті, хто залишився, теж забралися звідси, аби зберегти своє життя. Коли ж я підійшла ближче до Адама, то побачила його над тілом Дрейка. Хлопець дивився в небо широко відкритими очима, а з його грудей стирчав меч.                                                                                 

- Мені довелося його вбити. Він напав на мене, і в мене просто не лишилося іншого виходу. Я справді не хотіла цього. - прошепотів він. - Інакше помер би я.                                                                                 

- Я все розумію. Тобі не потрібно зараз виправдовуватися. Ти зробив те, що мав. Повір, кожен з нас вчинив би так само у цій ситуації. - я обійняла його за плечі. - Ти вчинив правильно, і не треба себе картати за це. Він зрадив нас.                                                                                                            

Адам же лише кивнув, але я бачила, що йому все ще важко. Ще б, він вбив того, кого ми всі добре знали. Проте це була вимушена міра. Поступово до нас підійшли й інші, дивлячись на тіло Дрейка. Ми так і не дізнаємося причини, чому він вирішив зробити це. Однак я відчувала, ніби ми маємо його гідно поховати. Як належить метаморфам. Тому я знову створила темний вогонь та підпалила його. Це вважали гідним похованням на полі бою. І хоча може це й не правильно, адже він був проти нас. Та я ніби відчувала, що там ховається щось інше. І я обов'язково це дізнаюся. А зараз нам час було повертатися до Академії, адже тепер ми знаємо, хто стоїть за цим всім...