Адам

З цією Каталіною я точно скоро зійду з глузду. Вона доводить мене до сказу своїми вчинками, а я навіть не можу нічого вдіяти, окрім як хвилюватися. Я не думав, що здатен хвилюватися за когось настільки сильно. Це вже не просто турбота — це на рівні інстинктів. Я просто хочу зробити все, аби вона була щаслива, аби нічого не загрожувало їй і її спокою.

Інколи ця дівчина кидається у бій або небезпеку, навіть не думаючи про наслідки. А я після цього хвилююся так, що сам мало не готовий кинутися за нею. І зазвичай так і роблю. Її безпека для мене на першому місці. Я готовий забути про власні страхи, про будь-які принципи, про власну безпеку. Її щастя стало моїм сенсом. Здається, я готовий навіть знищити світ, аби лише вона була щаслива, аби нічого не затьмарювало її очі.

Я міг би просто сидіти та чекати, поки вона отямиться. І це був один із найгірших моментів у моєму житті. Ні, я розумів, що Каталіна обов’язково повернеться, що її сила волі не підведе, але нічого не міг з собою вдіяти. Кожна хвилина чекання була, немов стиснута в кулак болю й страху. В неї влучили досить сильним прокляттям. Алекс зробив усе, що міг, проте тепер залишалося лише сподіватися, що Кет достатньо сильно хоче повернутися до нас. До мене.

Коли я дізнався, що вона розійшлася з Дрейком, я ледве стримував захват. Щастя, яке прокотилося по всьому тілу, розривало груди, бо я хотів якнайшвидше сказати їй про свої почуття, хотів обійняти її й більше ніколи не відпускати. Проте вона уникала мене весь тиждень, і тепер це прокляття… Все одно, коли вона отямиться, я не відпущу її ні на крок. Ця дівчина прийняла навіть мій найстрашніший секрет. І це багато чого варте. Я маю зробити Каталіну щасливою.

— Ти би відпочив, — сказав Алекс, який прийшов провідати свою сестру. — Вже досить давно сидиш біля неї. Я почергую, йди поспи хоча б пару годин.

— Не хочу, — відмахнувся я, не відводячи погляду від її безпорадного стану.

Хлопець присів поруч, не зводячи очей з сестри. Він хвилювався за неї, адже це його молодша сестричка. І я розумів, що він правий — мені потрібно було бодай трохи відпочити. Та я не міг залишити Каталіну навіть на мить.

— Вона ж повернеться до нас? — прошепотів я, відчуваючи, як серце тремтить від страху.

— Звичайно, Кет сильна, вона впорається, — Алекс посміхнувся. — Я бачу, що ти хвилюєшся за неї. Але твоє виснаження нічим їй не допоможе.

— Можливо це і так, — відповів я. — Та поки хочу побути тут.

Я залишився біля неї. Важливо було, щоб Каталіна відчувала мою підтримку, навіть у сні чи без свідомості. Я знав, що вона повинна відчути, що я поряд. Я міг би сидіти й мовчати, але всередині мене кипіла буря емоцій: страх, тривога, невгамовне бажання захистити її від усього світу. Кожна її слабка поза, кожен здригання тіла під прокляттям змушували мене стискати кулаки.

І я відчував, що вона чує мене, хоч і не прокидається. Її підсвідомість, наче магічний маяк, ловила мій страх і моє прагнення її оберігати. Я мріяв, що коли вона отямиться, її перший погляд впаде на мене, а очі скажуть більше, ніж будь-які слова. І тоді я зможу нарешті відкрити душу, віддати все, що накопичилося всередині, і не боятися.

— Ти не один, — прошепотів я, кладучи руку на її тепле плече. — Я тут. Все буде добре.

В тиші нічної кімнати, де світло ледь пробивалося крізь важкі штори, я залишався біля неї, відчуваючи як серце б’ється в унісон із моїм страхом і надією. Кожен подих Каталіни, навіть непримітний, здавався мені дивом. Я не міг ані відірватися, ані думати про власний сон, про їжу чи про себе. Моя єдина думка — щоб вона прокинулась, щоб її очі відчули мою підтримку.

Мені важливо було не лише фізично бути поруч, а й передати частину своєї сили. Моє бажання захистити, зігріти, бути опорою — усе це стало мовчазним обітницями. І я розумів, що навіть якщо Каталіна ніколи не зможе це висловити словами, вона відчує це серцем.

Магія цього моменту була не в чарах, не в заклинаннях, а в силі почуттів, що вирвалися назовні, і в готовності віддати себе повністю заради іншої людини. Я не хотів ні їсти, ні спати, ні відходити на хвилину. Мені важливо було лише одне: її повернення.

І я знав — коли вона прокинеться, світ для мене зміниться. Я стану частиною її життя, а вона — моєю. Ніхто і ніщо не зможе перешкодити нам. Я вже не можу жити без Каталіни. І навіть у темряві, навіть під страхом невідомого прокляття, я зрозумів одне: це єдина війна, яку я готовий вести без паузи — за її щастя, за її життя, за її серце.

Я залишився сидіти поруч із нею всю ніч, готовий тримати її руку, готовий боротися за неї всім, що є в мені. Бо я точно знаю: якщо вона прокинеться, я ніколи більше не відпущу Каталіну, і ніхто не зможе цього змінити.