Алекс

Здається, у нас проблема. Там, на галявині перед Лісом Сновидінь, я відчув ще одного дракона. Це не було звичайне відчуття — магія цієї істоти впливала на мене так, ніби вона була частиною мого власного тіла. Мабуть, це моя вроджена особливість, яка передавалася у родині Варгасів поколіннями. Батько колись розповідав про дракона в озері біля Академії, і спершу я сприймав це як легенду. Та тепер зрозумів, що його слова були правдою. І ось ця сила дісталася мені — тепер вона у Каталіни.

Але ж більше драконів не існує, хіба не так? Водяний був останнім представником своєї раси, і вже рік, як він помер. Тепер залишилися лише метаморфи з їхньою силою. Тож як можливо, що я відчув ще одного? Може, це ілюзія? Мозок прагне пояснити неймовірне простими словами. І все ж відчуття було реальним, холодним і гострим.

Не було нікого, кого можна було б запитати. Батьки? Вони б, без сумніву, знайшли щось, якби спробували. Але щось мене зупиняло. Ні страхом, ні небажанням ділитися — скоріше передчуттям, що спочатку треба дізнатися все самому. Потрібно було підтвердити свої відчуття, перш ніж комусь про це говорити.

Вихід був лише один. Єдина людина, яка могла допомогти, і чия бібліотека могла зберігати відповіді на такі запитання, — це Брай. Його маєток містив одну з найбільших колекцій книг і артефактів, що я коли-небудь бачив. Конкурувати могли лише бібліотеки Самаеля та Діани, але навіть там не було всього. Я міг довіряти йому, а також кільком драконам і метаморфам, що були поруч. Єдине, що мене хвилювало, — це щоб мої дії не зашкодили Браю. Адже наслідки могли бути непередбачуваними.

Я рішуче попрямував у його кабінет. Кроки були швидкими, серце билося частіше, адже розумів: якщо він дізнається про мої здогадки, реакція буде однозначною. Проте я був впевнений у його підтримці — за всі роки він жодного разу не підводив мене. Брай навіть не здивувався, побачивши мене тут. Він відсунув убік документи, над якими працював, і поглянув на мене, ніби читав мої думки.

— Що сталося? — замість привітання запитав він. — Виглядаєш надто стривоженим. Мені починати хвилюватись?

— А я що, не можу сюди прийти просто так? — посміхнувся я, сідаючи в крісло. — Може, хочу провідати друга, провести час та поговорити про навчання.

— В моєму кабінеті? — Брай усміхнувся, але в очах була іронія. — Ні, це навряд чи. Я би скоріше повірив, що ти знайшов артефакт і збираєшся захопити світ. Ти сюди заходиш лише по справах. Так що розповідай, що сталося. Я постараюся допомогти.

Я відчував, як нерви поступово відпускають. Його присутність завжди діяла заспокійливо. Водночас я розумів: сказати це буде важко. Бо мова йшла не просто про чутки або легенди, а про можливу реальність, яка змінить усе.

— Нам треба дізнатися, чи лишилися ще чорні дракони, — нарешті промовив я. — Здається, один з них переховується в Лісі Сновидінь.

— Ти втратив розум? — Брай мало не розсміявся. — Чорні дракони? А чому б тоді не з’явився сам Арін?

Я відчував, як серце стискається. Ця скептична реакція була очікуваною, але мені потрібна була його підтримка. Я знаю, що для всіх мої слова будуть звучати безглуздо, але я хотів правду.

— Я серйозно, — відповів я, намагаючись приховати тремтіння голосу. — Уже давно ходять чутки, і зараз я більше, ніж будь-коли переконаний, що він існує. Мені потрібна твоя бібліотека.

— Ти ж знаєш, що завжди у твоєму розпорядженні, — Брай кивнув. Його очі блищали від інтересу, але посмішка зникла. — Проте не розраховуй на багато. Це лише легенди.

— Сподіваюсь, що саме так і є, — зізнався я. — Адже якщо це правда, ми в ще більшій небезпеці.

Слова висіли в повітрі. Якщо він дійсно існує, один лише чорний дракон може отримати силу, здатну знищити все на своєму шляху. І тоді Академія, навіть з усією своєю магічною обороною, не вистоїть. Я відчував холодний піт на шкірі. Моя рука не свідомо стиснула обкладинку старої книги, що лежала на столі Брая.

— Тоді почнемо перевірку, — сказав він нарешті. — Якщо цей дракон справді тут, нам потрібно знати про нього все. Ніхто інший не має такої інформації.

Я кивнув, відчуваючи хвилю рішучості. Попереду нас чекала робота, яка могла змінити все: дослідити легенди, знайти докази, зрозуміти природу сили і, можливо, виявити небезпеку перш, ніж вона вийде з тіні.

Я вперше відчув, що відповідальність, яка лежить на моїх плечах, не просто величезна — вона життєво необхідна. І хоч страх все ще був зі мною, він не міг більше зупинити. Бо якщо чорний дракон існує, то наша місія почалася, і відкладати її не можна. І тепер кожен крок, кожне рішення може стати вирішальним.