Нарешті я зміг провести час зі своєю дівчиною, адже справді дуже сильно сумував за нею. Та це й не дивно, я її досить довго не бачив, бо вона проводила час зі своєю родиною. Я був дуже радий за Каталіну, що знайшла Мералісів. І вони навіть запрошували мене, однак я не погодився. Не хочеться бачитися з ними. І я маю на то свої причини.
А от у Варгасів було цілком зручно. Особливо тепло мене прийняв Вільям. Він сказав, що я найкращий хлопець для його донечки. Мені справді важливі ці слова, адже тепер я мав так би мовити офіційний дозвіл.
Та все ж дещо мене тривожило. Це останній мій рік в Академії Метаморфів, а я досі не думав про те, як складеться моє життя. Навіть не обрав свою майбутню професію. Хоча поки що це не потрібно. Якщо складеться все саме так, як я планую, то моє життя ідеально влаштується. Проте залишився лише рік, аби нарешті все зробити. І я не впевнений, що в мене вийде. Хоча і виходу немає. Доведеться щось вигадати.
Однак зараз я був задоволений усім, адже поряд зі мною кохана дівчина. Та чи буде так і далі?