Алекс

Я знав, що Каталіна зараз у своєму маєтку. Вона відправилась туди на кілька днів, аби дослідити свою магію, і я розумів, що це для неї не просто забава. Там зібрана одна з найкращих бібліотек, яку мій дядько колекціонував роками, і навіть через час її цінність не зменшилася. Хоч я й не міг до кінця збагнути, чому саме Каталіна так тягнеться туди, намагався підтримати її дистанційно — хоч якось бути поруч, навіть якщо фізично мене там не було.

Вона, напевно, справді відчувала себе там на своєму місці. Ще б, адже це дім, де Кет народилася. І хоча вона не пам’ятала більшості подій, підсвідомо її щось кликало саме сюди. Я відчував те ж саме, коли повертався у резиденцію Варгасів: щось невидиме змушувало повертатися, немов магія дому сповіщала про себе. Сестра завжди відчувала, що її місце не серед нашої родини, і тепер усе лише підтвердилося — вона шукає власне коріння.

Хоч я завжди знав правду про наше походження, певного моменту перестав приділяти цьому значення. Ми з Кет виросли разом, і кров чи формальне споріднення вже не мало значення. Вона — моя молодша сестричка, і це ніколи не зміниться, незалежно від таємниць, які приховували батьки.

Проте я навіть не уявляв, як вона може ночувати там, у цьому старому, напівзруйнованому будинку. Я бачив, що одну кімнату вона відновила за допомогою магії Мералісів, і вона виглядала затишно, майже домашньо. Та решта будинку все ще залишалася тією самою страшною спорудою, де стільки років тому сталися страшні події. Тут загинули Діана і Самаель, і ніхто не знає, які ще небезпеки ховаються у тінях. Проте Каталіна почувається тут вільно — можливо, лише тому, що підсвідомо відчуває магію дому, свою власну силу, яка робить її невразливою.

Принаймні, це ненадовго. Вже завтра вона повернеться до родичів, а за кілька днів приїде й до нас. Чесно кажучи, я дуже скучив за своєю молодшою сестричкою. Цікаво буде побачити, чого ж вона навчилася за стільки часу серед чарівників, які сприймають магію зовсім інакше, ніж ми. Я впевнений, що вона виросла не лише фізично, але й емоційно. Кожен день у бібліотеках, у спілкуванні з магами та вивченні себе залишив слід у її характері.

Але зараз у мене були справи важливіші за всі очікування зустрічі з Кет. Про це не знали інші, але я вже давно займаюся розслідуванням смерті мого дядька Самаеля та його дружини Діани. Не можна сказати, що я досяг значних успіхів, та відступати від плану я не збираюся. Занадто багато невідомого залишилося в тій історії. І хоча родина начебто швидко забула про Самаеля, я відчував, що щось тут не так.

Можна було б списати це на те, що вони вирішили відмовитися від чоловіка і батька — але формально Самаель все ще належав до родини. Просто так його б не викреслили з усіх записів і не замінили на іншого сина. Тут щось не сходилося.

Я вже перевірив усі родинні архіви, і мої підозри підтвердилися: згадки про дядька старанно викреслили. Ім’я його навіть не залишили. Інші документи, які могли б пролити світло на його діяльність, теж були відсутні або сильно підчищені. Це виглядало так, ніби Самаель ніколи не існував. Але ж батько помирився з ним перед смертю — він би ніколи не залишив такої прогалини, і я це добре знав. Архіви лишаються порожніми, і це спонукає мене сумніватися: хто стоїть за цією зачисткою, і що вони намагалися приховати?

Та в мене ще є кілька ідей, як можна рухатися далі. Я вже продумав план, який дозволить виявити сліди прихованої правди. Я знаю, що Самаель залишив по собі підказки, приховані у магії, документах і навіть у заклинаннях, що не можуть бути зруйновані звичайними чарами. Я збираюся відкрити їх усі, розплутати клубок таємниць і знайти винних.

Мої думки поверталися до дому Каталіни. Вона навіть не підозрює, що я стежу за нею і слідкую за її прогресом у вивченні магії. Мені хотілося захистити її від небезпеки, хоча вона вже стала сильною і незалежною. Все ж, як старший брат, я відчував обов’язок бути поруч — навіть коли вона не потребує цього.

Відчуття тривоги і відповідальності не давало мені розслабитися. Я сидів у своєму кабінеті, оточений старими томами і свитками, і відчував, як магія родини тихо шепотіла мені. Вона знала, що я наближаюся до істини, і підтримувала мене, навіть якщо світ навколо залишався темним і непередбачуваним.

Я занурився у роздуми про те, що ще потрібно зробити. Докази, приховані записи, магічні підказки — усе це вимагало часу, терпіння і уважності. Але я був готовий. Ніщо не зупинить мене у пошуках істини. Я відчував, що кінець цієї історії наближається, і що розкриття таємниць Самаеля і Діани змінить усе.

Моя рішучість зміцнювалася з кожною хвилиною. Я знав: винних я знайду, правду відновлю, і навіть якщо це потребуватиме магії, хитрощів і ризику — я доведу справу до кінця. Бо коли справа стосується сім’ї, немає нічого, що могло б мене зупинити.