Глава 9

По Лісу Сновидінь ми пробиралися дуже обережно. Все ж не хотілося знову натрапити на часову пастку. Лише Ліам щось розповідав, намагаючись якось відволікти нас від небезпеки. Що ж, інколи в його жартах все ж була користь. Мені було навіть цікаво, чому дракон обрав його. Делія та Том дуже хороші воїни, Адам справді гідний цього, а я дитина метаморфа та чаклунки. Але чому він? Я бачила його в битві, і він не найкращий воїн. Хлопець навіть не хоче цього виправляти. І завжди віддає перевагу відсиджуватися. Тоді чому? Треба буде якось спитати в нього. Або в Адама, він як його найкращий друг має знати. Адам... Мої думки постійно поверталися до нього. Це так дивно, адже ми раніше навіть не спілкувалися. А тепер...                                                                                                  

Треба терміново поговорити з Дрейком. Тому як тільки ми опинилися в Академії, я швидко попрощалася з іншими та попрямувала на пошуки хлопця. В кімнаті ж його не було, але на улюбленому місці таки знайшла. Це була маленька тренувальна зала на третьому поверсі в східному крилі. Він зовсім не здивувався, побачивши мене. Дрейк якраз відпрацьовував якийсь удар, але зупинився. Я ж підійшла до нього. До останнього сумнівалася чи варто це робити, адже Дрейк точно не заслуговує на таке. Але обманювати його ще гірше. Краще одразу все вирішити і рухатися далі.        

- Бачу, ви вже повернулися. - посміхнувся він. - І як все пройшло?                                                      

- Скажімо так, не зовсім те, чого я очікувала від цієї історії. - чомусь навіть важко було дивитися йому в очі. - На нас напали водяні демони.                                                                                                            

- Ти в порядку? - одразу ж стурбовано запитав хлопець.                                                                       

- Так, мене врятував Адам. - відповіла я. - Тому все добре. Але я зараз прийшла сюди зовсім не для того. Пам'ятаєш, ти сказав, що між нами все змінилося? - Дрейк лише кивнув. - І я справді не хотіла цього визнавати. Мені здавалося, що це просто тимчасові проблеми, які ми можемо вирішити. Однак виявилося все не так. Сьогодні я зрозуміла, що просто обманюю себе та тебе. А ти цього точно не заслуговуєш.                                                                                                                                       

Якусь мить ми стояли в абсолютній тиші. Я не знала, що говорити, адже вперше розставалась з хлопцем. Чому це обов'язково має бути настільки важко? Мені хотілося просто вбити себе за те, що я бачила біль в погляді Дрейка. Він і справді мав до мене сильні почуття. В мене теж були, але цього не вистачило.                                                                                                                                                  

- Я знав, що до цього все йде. - сумно посміхнувся хлопець. - Я бачив, що ти маєш певні почуття до іншого. Просто справді вірив, що мені здалося. Сподіваюся, Адам того вартий. Ти плануєш йому сказати?                                                                                                                                                 

- Я не знаю, сама ще не розібралася в собі до кінця. - я склала руки на грудях. - Це все настільки складно для мене, що знадобиться якийсь певний час. Можливо день, тиждень, місяць. Я не знаю.   

- Ти обов'язково будеш щасливою. Як і я. - Дрейк говорив абсолютно щиро. - Ми мали багато хороших моментів разом. Тому я ні про що не шкодую.                                                                                 

- Я теж. - прошепотіла я.                                                                                                                            

А тоді я потягнулася до Дрейка та міцно його обійняла. Мої почуття до нього ще залишилися, проте були не такими сильними, як би мені хотілося. Можливо наші стосунки з самого початку були приречені на провал, але в нас було і справді чудові моменти. На цьому і закінчилася наша казка. А я ж розуміла, що сама з цим усім не впораюся. І ноги самі мене привели до кімнати, де мені допоможуть в усьому розібратися. Двері мені відкрили майже одразу. На щастя є в цьому світі ті, до кого я завжди можу звернутися. Навіть у таких справах.                                                                                                            

- Каталіно, ти в порядку? - запитала Делія. - Якийсь в тебе дивний вигляд.                                             

- Ти одна? - подруга кивнула. - Я розсталася з Дрейком.                                                                           

- Заходь. - шоковано сказала вона.                                                                                                            

Насправді Делія не раз про це говорила, однак не думала, що все і справді так станеться. Я ж присіла на ліжко дівчини, а вона дістала ляшку вина та два келихи. Зараз це і справді було мені потрібно. Якийсь такий дивний стан, і його просто не можливо описати. Ніби мені стало легше, але в той самий час я себе ненавиджу за це. Я коротко розповіла Делії про нашу розмову, а вона навіть жодного разу мене не перебила. Зовсім на неї не схоже. Тому я й очікувала її відповідь.                                            

- Так, подруго, а я тобі казала, що Дрейк тобі зовсім не підходить. Не поганий хлопець, але зовсім не для тебе. - посміхнулася вона. - Інша справа Адам. Ви б з ним просто ідеально підійшли. Та й він і так в тебе закоханий.                                                                                                                                       

- Ти справді так думаєш? - я не змогла приховати своїх справжніх почуттів.                                         

- Ну нічого собі, тепер я можу точно сказати, що ти в нього закохана. Саме тому і розсталася з Дрейком, чи не так? - розсміялася Делія. - Ти б бачила Адама, коли вас із Мстиславом довго не було. Він просто місця собі не знаходив. Томасу буквально довелося втримувати його на місці. А потім в один момент він просто сказав, що відчуває ніби ти в небезпеці. І тоді й перетворився на дракона. Це було так неймовірно. - дівчина роздивлялася свій келих. - Я сподіваюся, що ви не станете чекати чогось, а відразу поговорите.