Глава 8

Досить недовго після нашої розмови ми просиділи наодинці, адже Мстислав і справді дещо вигадав та повернув нас. Чесно, я не очікувала такого, адже магія чаклунів в Лісі Сновидінь не діє. Як виявилося, то пройшло лише десять хвилин в нашому часі. Тобто ми майже нічого не втратили, і тепер справді могли вирушати до печерного палацу. А з моєї голови не йшла розповідь Адама. В нього і справді є причини аби боятися реальних ворогів. Він і в навчанні старався, аби довести, що він не слабкий. І в першу чергу це потрібно було саме йому. Хлопець і справді мав досить значну травму. І зараз це настільки змінило моє ставлення до нього, що навіть викликало якесь дивне почуття. Ні, не викликало, лише посилило. Я вже давно помічала, що в мене було щось особливе до Адама. Він і справді для мене був досить важливий. Здається, хлопець мені подобається. Але чи не означає це, що я обманюю Дрейка? Добре, треба буде розібратися з цим пізніше. Зараз ми маємо завдання.                                  

Після того як ми вибралися з Лісу Сновидінь, Мстислав відкрив портал та переніс нас прямо до Печерного палацу. Звичайно, на перший погляд, тут нічого немає, лише проста гора, проте треба спускатися донизу. Але там було все затоплено, і я навіть не уявляю, чи зможу втримати всю воду. А нам же просто потрібно там все перевірити, адже десь поряд були демони. Не думаю, що це занадто небезпечно, а під водою могла дихати лише я.                                                                                 

- Так, я там швидко все перевірю, якщо щось, то подам вам знак. - сказала я.                           

- Ні, ти туди не підеш одна. - різко сказав Адам.                                                                                 

- Може ти маєш ідею краще? Всередині занадто багато води, а там дихати можу лише я. - я закотила очі. - Зі мною буде все добре.                                                                                                            

- Буде, адже ти там не будеш одна. - сказав Мстислав. - В мене є спеціальне заклинання, я буду з тобою.                                                                                                                                                        

Не скажу, що це мене якось заспокоїло, та й на Адама не справила ніякого враження. Він точно не хотів мене відпускати туди, але в нього не було іншого виходу. Ще трошки посперечавшись, ми все ж зупинилися на першому плані. Тому за якусь мить я та Мстислав стрибнули у воду та поплили до низу. Спочатку я абсолютно нічого крім води не бачила. Однак згодом мені відкрився неймовірний вид. Печерний палац і справді вражав, особливо своїми розмірами. Він був чи не у два рази більший за Академію. Наскільки я пам'ятаю, то тут колись було життя. Відоме місце, в якому засідала Рада. Однак після Великої Трагедії, через яку загинуло стільки представників кожної з рас, сюди навіть ніхто не хотів повертатися. І хоча мій рідний будинок був теж зруйнований, та я відчувала себе там комфортно. Однак тут все інакше. Це місце мене по-справжньому лякало. Та все ж нам вдалося його оглянути, і тут абсолютно не було нічого.                                                                                                            

Та коли ми вже збиралися вибиратися, на нас напали водяні демони. І вони були набагато сильнішими за тих, до яких ми звикли. Мені ледве вдавалося оборонятися, а в магії Мстислава був певний магічний резерв, який колись то закінчиться. І йому знадобиться час на відновлення. Що ж, доведеться таки змиритися з тим, що тут певно все й закінчитися. Та коли я вже впевнилась, що іншого виходу немає, під водою опинився... дракон. Ось цього я точно не очікувала. Він був яскраво-червоного кольору, а полум'я, яке він випускав, палало навіть під водою. Невже Адаму таки вдалося перетворитися на дракона? Як він зрозумів, що нам потрібна допомога? Та демонів все ще було занадто багато, тому він просто схопив нас та потягнув на гору. Саме в цей момент я і втратила свідомість. Скоріш за все це просто через стрес, а не магічне вигорання. Хоча я в цьому не спеціаліст. Але отямилася я вже на поверхні, а наді мною стурбовано схилився Адам. Він був у своїй звичайній подобі.                           

- Ти перетворився на дракона. - посміхнулася я. - Шкода, тепер я вже не така й особлива.                  

- От за що ти всім подобаєшся, Каталіно, так це за твої фрази в не підходящі моменти. - він посміхнувся, проте я бачила, що хлопець все ще нервував. - Ти як себе почуваєш? Мстислав сказав, що це на тебе так вплинув перехід в інший час в Лісі Сновидінь, а потім ще й напад.                           

- Я просто чудово. - мені все ж вдалося піднятися. - Дякую, що врятував мене.                              

І це було для мене так дивно. Чомусь саме він кинувся у воду, саме це і викликало його перетворення. А таке буває лише в той момент, коли дракон буває в небезпеці. Або хтось, хто для нього близький. Та це ж не може нічого означати. Правда ж?                                                                                             

- Мені доведеться закрити прохід до Печерного палацу. - сказав Мстислав. - Я викличу підмогу та залишуся тут, а ви поки повертайтеся в Академію. Ось, - він протягнув нам річ, що мала відкрити портал. - І будьте обережні, адже в Лісі Сновидінь всяке може бути.                                                      

Ми вже збиралися йти геть, як Мстислав покликав мене ближче до себе. Я навіть уявлення не мала, що він хоче сказати. Можливо дізнався, що я маю гени чаклунів.                                                      

- Каталіно, це тобі. - він протягнув мені якийсь ключик. - Це те, що має бути в тебе, адже за дверима у твоєму маєтку, які він відчиняє, ти знайдеш відповіді.                                                      

- Але звідки ви... - почала я.