Глава 4

Алекс одразу ж забрав ту річ, аби дістати з неї хоч якусь інформацію. Він розумів, що не можна майже нікому довіряти таке, тому допоможе йому Брай, але він триматиме нас в курсі. Чомусь я не хотіла, аби хоч хтось дізнався про це, тому вмовила його та Адама мовчати навіть при інших драконах. А поки ми очікували хоч якихось результатів, я вирішила зосередитися на навчанні. Все ж це мій останній рік в Академії Метаморфів. І хоч раніше я не особливо хотіла тут навчатися, та зараз для мене це було і справді важливо. Певно це все через те, що я стала драконом. Ще й тема в нас сьогодні доволі цікава. На парі "Видів магічних здібностей" ми проходили тему драконів. І я справді сподівалася вивчити щось нове. Саме з таким настроєм я сіла біля Делії, що якраз активно щось шукала в книзі.                           

- Я зовсім не робила домашнє завдання. - швидко сказала вона. - І часу зовсім немає, аби хоч щось зробити.                                                                                                                                                       

- Деліє, можливо я тебе і розчарую, проте це не обов'язково. - сказав Томас, сідаючи поруч зі своєю дівчиною. - В нас сьогодні абсолютно нова тема, тому ніхто й нічого не буде перевіряти. Можеш спокійно видихнути.                                                                                                                                

І вона справді це зробила, адже для Делії було дуже важливе навчання. Вона не хотіла втратити позицію в рейтингу. Однак я це не дуже розуміла. Коли ти народився з прізвищем Варгас, то такі речі зовсім не турбують. Я знала, що все одно отримаю якусь посаду, адже до того ж мій брат ректор. Та все ж я старалася навчатися, аби не підводити Алекса. Коли до аудиторії увійшов викладач, містер Морган, всі затихли. Він був досить суворим, проте так цікаво розповідав нам свій предмет, що я навіть не помічала, як проходив час. Містер Морган почав щось активно писати на дошці. Зараз ми починаємо вивчати тему драконів, і коли я побачила, що там написано, то завмерла.                           

"Долина драконів".                                                                                                                                        

- Всім доброго дня, сьогодні ми з вами починаємо нову та дуже цікаву тему. Дракони. - викладач посміхнувся. - Насправді вам всім дуже пощастило, адже ми можемо спостерігати за останніми драконами та їх магією. - я розуміла, що він говорить про нас. - Але існує одна досить гарна легенда. Колись існувала ціла долина драконів, що була відкрита для будь-яких метаморфів. Саме там дракони могли себе почувати в абсолютній безпеці та знайти відповіді на ті запитання, які їх турбували. І був у них хранитель, що оберігав це місце. Та все ж метаморфи почали суперечку про те, хто володітиме тим місцем, тому і довелося приховати долину. З того часу ніхто так і не бував у ній, та й не відомо, чи вона справді існувала. Але це особливе місце, яке неможливо знищити.                                             

Ось тепер в мене є пару запитань. Тобто долина справді існувала. Але ж її не можливо знищити. Невже Даніель сказав мені неправду? Та потрібно просто поговорити з чоловіком, і тоді він мені все точно пояснить. Я впевнена в цьому. Проте треба зачекати. Можливо ще зараз щось цікаве розкажуть. Однак далі нічого не було цікавого. Лише якісь прості факти, що ми й так знали. Однак кінець пар пройшов досить нудно. Я весь час витала у своїх думках, намагаючись розібратися в собі. Чомусь на думку приходив Адам, адже він займав якесь досить важливе місце в моєму серці. І це мене лякало. Я досі не розуміла, хто він для мене.                                                                                                            

- Каталіно, ти мене взагалі слухаєш? - Делія вирвала мене з думок. - Бачу, що ні. І про що задумалася?  

Зараз ми сиділи в неї в кімнаті, адже збиралися влаштувати дівчачі посиденьки та послухати музику через якийсь пристрій, що ми дістали в одногрупника. Він його привіз з землі. Проте я настільки задумалася, що просто не помічала нічого навколо. І, скоріш за все, Делія не раз зверталася до мене, однак я нічого абсолютно не чула й не розуміла.                                                                                  

- Я бачу, що з тобою щось не так. - продовжила подруга. - Ти можеш мені розповісти про все на світі.   

- Я знаю. - видихнула я. - Справа в Адамі... Я не знаю, він не покидає мої думки ні на хвилинку. Хоча я ніби кохаю Дрейка, але...                                                                                                                              

- Ніби. - посміхнулася Делія. - Знаєш, Дрейк мені не дуже подобається. А от Адам. Він дуже важливий для тебе, і ти для нього теж. Я це бачу. - мені стало якось незручно, і я відвела погляд. - Каталіно, ти що закохалася?                                                                                                                                        

Що? Звичайно, що я не могла відчувати почуття до Адама. Однак якщо навіть Делія помітила. Та я сумніваюся, що в нього щось є.                                                                                                            

- Ні, не закохалася. - відповіла я. - Для цього треба більше часу, та й людина має бути нормальною.   

Але я навіть не знала, кого я більше намагаюся впевнити — себе чи подругу. Я не розуміла, що зі мною зараз відбувається. Чи справді я можу щось відчувати до нього? Ні, він справді важливий для мене. Але хіба це щось більше?