Глава 3

Після того, що я побачила у лісі, я не могла викинути з голови те, що чорний дракон був прямо переді мною. Якщо раніше я могла все списати на якусь дивну магію чи просте та банальне "здалося", то тепер усе виглядало зовсім інакше.

Але в Лісі Сновидінь не діє магія чаклунів. А отже, це все було більш ніж реально. Я справді намагалася знайти хоч якусь інформацію, проте виходило в мене не дуже добре. Те, що здавалося маренням чи сном, тепер набуло тривожної реальності.

Чорний дракон — це така ж загадка, як і смерть моїх батьків. Можна було б якось це все пов'язати, але я не думаю, що це потрібно в такому випадку. Зараз було важливіше розібратися з тим, що відбувається в Лісі Сновидінь.

В той день я сиділа у своїй кімнаті, намагаючись зробити домашнє завдання. От навіщо його було задавати на останньому курсі Академії? І моя звичка лишати все на останній момент аж ніяк не допомагала. Тому зараз всі вже давно спали, а от я — ні. Якось дуже раптово в мені виникло дивне відчуття. З того часу, як я стала драконом, я звикла довіряти йому. І воно мене кликало в Ліс Сновидінь.

– Молодець, Каталіно, – пробурмотіла я сама до себе. – Ти маєш піти туди, де зникають метаморфи.

Але я не відчувала небезпеки. Та й артефакт не нагрівався. А це значить, що там щось інше. І я просто маю перевірити. Хоча навіщо? Я ж не влаштовувалася санітаром лісу. Але якесь почуття боргу прокинулося в мені. Тому, взявши зброю, я вислизнула з кімнати та попрямувала до виходу з Академії. І коли я вже майже опинилася на дворі, мене зупинив голос.

– І далеко ти зібралася? – обернувшись, я побачила Адама. – Тільки не розказуй мені, що ти сновида або просто вирішила подихати свіжим повітрям. Я в таке точно не повірю.

Чудово просто. Його мені ще тут не вистачало. Я не дуже хотіла його зараз бачити, адже доведеться щось вигадати. Та й чомусь після тої нашої відвертої розмови я намагалася уникати хлопця. Він викликав в мені якісь незрозумілі емоції. Я розумію, що Адам – дракон, і саме тому зараз не спить. Однак краще б він провів цю ніч в іншому місці. І бажано не з якоюсь дівчиною.

Я б могла сказати, що йду до Дрейка, проте його кімната в іншій стороні. Треба вигадати щось інше. Може ми просто домовилися зустрітися? В голову взагалі нічого не йшло, але Адам мене перервав.

– Так, Каталіно, кажи мені правду. По очах бачу, що ти щось задумала, – посміхнувся хлопець. – Тому я чекаю на справжнє пояснення.

І от як він це зрозумів? Невже він настільки добре знає мене? Але ж ми не так вже й добре знайомі. Чому тоді він здогадався? Але виходу не було. Доведеться йому розповісти про все. Головне, аби він не вирішив піти разом зі мною.

– В мене є передчуття стосовно Лісу Сновидінь. І я маю перевірити там все, – просто відповіла я. – Все, заспокоїв совість? Тепер я піду.

– Я не пущу тебе туди саму, – посміхнувся він. – Я просто піду з тобою. І мені байдуже, якщо ти проти. Це занадто небезпечно.

А хіба в мене був вибір? Тому довелося терпіти його компанію. Хоча маю визнати, що все ж мені стало легше від його присутності. Але я ж пам’ятаю, що Адам навряд чи буде корисним при реальній небезпеці. Він скоріш тікатиме якомога далі або кликатиме на допомогу.

Проте останнім часом хлопець став більш сміливим. Це можна було помітити навіть у його погляді. Навіть зараз він просто слідував за мною, хвилюючись. А я досі не уявляла, що саме мною керувало. Я йшла вперед, а якесь відчуття вабило мене до себе. Це було не схоже абсолютно ні на що. Хоча дещо схоже було тоді, коли я знайшла артефакт. Однак те тепло було таким рідним, а зараз я відчувала лише суцільний холод. Щось таки сталося.

Я навіть не помітила, як ми таки увійшли в Ліс Сновидінь. Адам поруч зі мною напружився, а тоді витягнув меч, готовий оборонятися. Для мене дивною була така зміна в ньому, адже я звикла, що хлопець боїться реальних ворогів, якщо не знає, чого очікувати, чи коли перевага не на нашому боці.

Невже це хвилювання за мене настільки сильне? Ні, потрібно викинути ці думки з голови. Я продовжувала слідувати за передчуттям. А потім все різко припинилося. Значить, саме тут щось знаходилося. Я обережно присіла, проте нічого не було.

– Каталіно, що таке? – не втримався Адам. – Ти в порядку?

– Тут щось є, але я не впевнена, що зможу дістати, – сказала я. – Вода тут безсильна.

– А вогонь? – поцікавився він.

Не впевнена, адже це все може лише стати гірше. Стиснувши кулон в одній руці, я піднесла іншу над цим клаптиком землі та сконцентрувала усю енергію. Якусь мить нічого не відбувалося, а потім все навколо ніби на якусь мить завмерло. І за хвилину в моїх руках опинився якийсь незрозумілий браслет.

Він ніби випромінював якусь свою дивну магію. Я не розуміла, що це таке, однак якесь відчуття підказувало мені, що саме це стане в пригоді при розслідуванні зникнень. Я обережно тримала браслет у руках. Але коли Адам намагався доторкнутися до нього, то одразу ж відсахнувся.

– Ця штука пече. Але ж я дракон вогню. Що це таке взагалі? – він дивився на мене.

– А я звідки знаю. Вперше таке бачу, – я заховала цю штуку у свою скриньку для магічних предметів, що з недавнього часу ношу з собою, адже це подарунок Рейни. – Але нам потрібно це віднести до Алекса. Він щось вигадає.

І я справді так вважала, адже в наш час мало кому можна довіряти. Ми ще досі не знаємо, чи є серед нас зрадник, і хто винний у зникненні метаморфів. Але я впевнена, що ця річ нам точно допоможе в пошуках...