Глава 10

Весь час до від'їзду до Академії ми провели всі разом, однак я не відчувала себе тут щасливою. Справді хотілося вже повернутися на навчання. Не знаю чому, але мені було якось не комфортно на тут, хоча поряд весь час був Дрейк. Я так і не наважилася на те, аби перейти на новий рівень з ним. Ні, це не було вперше для мене, проте щось таки зупиняло. Ну нічого, подивимося, може згодом все зміниться. А зараз мені час було збиратися, адже зовсім скоро ми відправимося в Академію. Брат вже був готовий, як і Дрейк, і вони чекали лише на мене. Вчора я ще раз заходила до кімнати мого рідного батька, і дещо звідти взяла собі на пам'ять. Невеличкі дрібнички. А ще один браслет, чомусь він ніби притягував мене до себе. У двері постукали, а я ж встигла його сховати.                                                

- Заходьте. - сказала я.                                                                                                                                   

Двері відчинилися, і на порозі я побачила батька. Дивно, щось він раніше не дуже то й сентиментальним був, аби приходити та прощатися. Виникла навіть думка, що йому щось потрібно. Але я все ж можу помилятися. Він підійшов ближче та присів поряд. Я ж очікувала, що він збираєтья мені сказати.                                                                                                            

- Каталіно, я хочу аби ти знала, що ми тебе дуже любимо. - здивував мене він. - Це твій останній рік в Академії Метаморфів, і далі тебе чекає доросле самостійне життя. Я розумію, що ти можеш захотіти жити в родинному маєтку Діани та Самаеля. І ми можемо там все відновити, якщо даси нам дозвіл увійти туди, адже на будинку досить сильна магія.                                                                                 

Це мене насторожило, адже він ніколи не виявляв бажання зробити це. Раніше б я так і зробила, однак цього разу ніби щось зупиняло мене. Можливо я перетворююся на параноїка, та краще вже цього не робити.                                                                                                                                                           

- Я поки нічого не хочу змінювати там, але дякую, що запропонував. - посміхнулася я. - Думаю, потім вже можна буде щось вигадати.                                                                                                            

- Ну як знаєш. - мені здалося, чи він був якимось дуже засмученим? - Збирайся тоді, не буду заважати.  

І він просто пішов, залишивши мене. А я досі не могла зрозуміти, що це щойно таке було? Якби це був не батько, а хтось інший, я б вирішила, що він просто хотів пробратися в мій маєток. Може він знав про бібліотеку? Або щось шукав? Ось тільки відповіді я так і не отримала...