Глава 10

Весь час до від'їзду до Академії ми провели всі разом, однак я не відчувала себе тут щасливою. Я старалась удавати, проте все частіше проводила час наодинці в своїй кімнаті. Справді хотілося вже повернутися на навчання. Я зможу закінчити останній навчальний рік та переїхати в свій маєток.

Не знаю чому, але мені було якось не комфортно на тут, хоча поряд весь час був Дрейк. Я так і не наважилася на те, аби перейти на новий рівень з ним. Та і він не наполягав. Ні, це не було вперше для мене, проте щось таки зупиняло. Ну нічого, подивимося, може згодом все зміниться.

А зараз мені час було збиратися, адже зовсім скоро ми відправимося в Академію. Речей я не брала надто багато, бо ніколи не любила надто великі гардероби. Але після закінчення навчання я би таки самостійно обрала собі новий стиль.

Брат вже був готовий, як і Дрейк, і вони чекали лише на мене. Для них це було набагато простіше, адже хлопець одразу приїхав з валізою, а Алекс взагалі міг обмежитись лише одним рюкзаком.

Вчора я ще раз заходила до кімнати мого рідного батька, і дещо звідти взяла собі на пам'ять. Невеличкі дрібнички. Нічого звичайного, та для мене це найбільша дорогоцінність. Чомусь мені здавалось, що я більше ніколи не повернусь в це місце. А ще один браслет, чомусь він ніби притягував мене до себе. 

Я якраз ховала його в свою сумку, адже вирішила забрати все, що буде важливим для мене. З цими небезпеками взагалі не відомо, що буде завтра. Вже один маєток зруйнували, тому хто знає, що буде з цим. Аж ось у двері постукали.

- Заходьте, - сказала я.

Двері відчинилися, і на порозі я побачила батька. Дивно, щось він раніше не дуже то й сентиментальним був, аби приходити та прощатися. Та цього разу він вирішив чомусь зайти до мене.

Виникла навіть думка, що йому щось потрібно. Але я все ж можу помилятися. Та передчуття говорило мені, що щось тут точно не так. Він підійшов ближче та присів поряд. Я ж очікувала, що він збирається мені сказати.

- Каталіно, я хочу аби ти знала, що ми тебе дуже любимо. Не дивлячись на те, що ти нам не рідна, - здивував мене він. - Це твій останній рік в Академії Метаморфів, і далі тебе чекає доросле самостійне життя. Я розумію, що ти можеш захотіти жити в родинному маєтку Діани та Самаеля. І ми можемо там все відновити, якщо даси нам дозвіл увійти туди, адже на будинку досить сильна магія.

Це мене насторожило, адже він ніколи не виявляв бажання зробити це. Хоча до того батько ніколи не говорив про свого брата, тому і не дивно. Раніше б я так і зробила, однак цього разу ніби щось зупиняло мене. Можливо я перетворююся на параноїка, та краще вже цього не робити. Я сама зможу все зробити, і не хочу аби ще хтось бродив моїм маєтком.

- Я поки нічого не хочу змінювати там, але дякую, що запропонував, - посміхнулася я. - Думаю, потім вже можна буде щось вигадати. Коли я закінчу Академію, то подумаю про це.

- Ну як знаєш. Я просто хотів допомогти тобі, адже ти можеш захотіти жити там, - мені здалося, чи він був якимось дуже засмученим? - Збирайся тоді, не буду заважати.

І він просто пішов, залишивши мене. А я досі не могла зрозуміти, що це щойно таке було? Якби це був не батько, а хтось інший, я б вирішила, що він просто хотів пробратися в мій маєток. Може він знав про бібліотеку? Або щось шукав? Ось тільки відповіді я так і не отримала...