Глава 9

Дрейк, батько та Алекс вирішили піти на полювання. Для моєї родини то взагалі одне з найулюбленіших розваг. А от я не розуміла такого. Ні, я не була вегетеріанкою, проте саме так не хотіла проводити свій час. Мама ж пропадала на роботі, а я вирішила скористатися родинною бібліотекою. Вона була меншою, ніж в моєму маєтку, проте і тут не мало книг.

Колись мені розповідали, що це одна з найбільших колекцій рідкісних книг. Однак тепер я розумію, що це не так. Та я хотіла прояснити деякі моменти. Пам'ятаю як в дитинстві я тут проводила по кілька днів, аби дізнатися історію своєї родини. І хоча в більшості книгах все було досить звично, та я сподівалась знайти ще щось.

Так вже сталося, що я стала першою дівчинкою в родині після Марселії Варгас. Хоча мені довелось перевірити кілька разів, бо пройшло не одне століття. І я не розуміла, чому саме так сталося. Можливо є якесь прокляття. Та саме ця інформація ніби зникла з усіх архівів. Ніхто ніколи не згадував про це, ніби просто прийнявши цей факт. Але зараз мене цікавило зовсім інше.

В першу я хотіла дізнатися чому після перетворення на дракона, коли я використовую силу, не проявляється вже моя особливість. Можливо саме так і має бути. Все ж дракони досить рідкісний вид, і немає якоїсь детальної інформації. Краще було б дізнатися в Даніеля, та він навряд чи розповість.

Але от хотілося б більше дізнатися таки про артефакт. Насправді про нього не так багато чого є, адже ця річ була досить древньою. Вона належала Аріну, тому, хто його створив. Ніби він мав надзвичайну силу, і вона зводила його з розуму. Тому він і помістив її в цю річ, аби заховати такий дар від всього світу.

Зараз мене тут ніхто не міг бачити, тому я дістала кулон та покрутила його в руках. На перший погляд, нічого особливого, сама звичайна річ. Але я ніби відчувала, що вона дуже сильна. Хоча я досі не усвідомлювала яка ж магія ховається в ньому. Я навіть уявлення не мала на що здатна сама.

І чому саме мені дісталася роль хранителя? Дівчині невдасі, що ледве вчилась в Академії Метаморфів. Я ж ніби і не гідна такого дару. Інколи в мене були думки про те, аби розказати все Алексу чи батькам, але щось ніби зупиняло. І я не могла це пояснити. Як і про чорного дракона нічого не відомо.

Тому я просто пішла бродити по будинку. Здавалося я тут знала кожен закуточок, проте в один момент кулон почав різко нагріватися. Дивно, тут проста стіна. Але щось мене таки тягнуло ближче до неї. Я вже звикла довіряти відчуттям, до того ж кулон спрацював саме в цьому місці. Значить там щось ховається.

Підійшовши, я приклала артефакт, і в той же момент стіна засвітилася, затягуючи мене в середину. Якийсь момент була суцільна темрява. Невже це якесь прокляття? Ну все, тепер я точно в біді. Але ні, вже за мить я опинилась в якомусь приміщенні. Я очікувала побачити що завгодно, але не це.

Проста кімната, без будь-яких особливостей. Хіба що досить старомодна. Так не роблять вже років тридцять, це старий дизайн. Стільки пилюки показувало, що тут вже давно ніхто не живе. Навіть не заходить сюди. Але в мене було якесь дуже знайоме відчуття, ніби я знаю це місце. Хоча цього не могло бути.

На комоді стояла рамочка з якимось зображення, і я навіть боялася підійти до неї. Я ніби вже одразу знала, що на ній буде. Однак коли все ж зробила це, то побачила портрет мого прийомного батька, тільки він тут виглядав молодшим. Він виглядав як студент Академії.

Другого ж чоловіка я впізнала легко, це був Самаель Варгас. Мій рідний тато. І хоча в цьому маєтку я не бачила його жодного портрету, та в моєму їх було повно. Який же він був гарний, розумію, чому він подобався стільком дівчатам. Але все ж обрав маму. Вони справді кохали одне одного. І цьому не завадило навіть різні раси.

Не знаю, що саме мною керувало, та я взяла зображення з собою. При чому обрала саме те, де він один, а не з братом. Я хотіла мати хоч частинку від минулого батька. Значить це його кімната. Певно коли він обрав Діану, то її і заховали, аби ніщо не нагадувало про другого сина. Тут навіть вже майже не відчувалось його.

Вже в кімнаті я більш детально розглянула його, де й помітила маленький клаптик паперу, що стирчав з куточка. Він не кидався в око на перший погляд, але все ж я відчувала, що потрібно прочитати це. Обережно я його витягнула та розгорнула. І яке ж було моє здивування побачити там своє ім'я.

"Моя люба донечка, Каталіна.

Так, я впевнений, що в нас буде саме дівчинка. І справа тут не в тому, що Діана передбачила це. Просто я завжди мріяв, аби в мене була татова принцеса. Я дуже сподіваюся, що цей лист ти ніколи не прочитаєш, адже будеш рости з нами. Ми зможемо побачити твої перші кроки та перше перетворення, адже я впевнений, що саме цей ген проявиться в тебе. Хоча твоя мама і говорить інакше. Але вона не може бачити твоє майбутнє доки ти не народишся. Та ставлю саме на цю расу.

Якщо ж зі мною щось станеться, Вільям обіцяв, що виховає тебе як рідну. Якщо ж ти таки станеш чаклункою, то Мераліси з радістю приймуть тебе. Я сподіваюсь, що цього не буде, проте краще би ти була з ними.

Знаєш, останнім часом я почав відчувати наближення смерті. І дуже хотілося, аби це було лише самонавіювання. Вона ніби ходить за нами, і в маєтку стало набагато холодніше. Все завмерло в очікуванні.

Та для мене головне зовсім не це. Моє сонечко має бути в безпеці. Просто знай, що не дивлячись ні на що, ти була бажаною та улюбленою дитиною. І якщо мене таки не стане, то пам'ятай, що тато тебе дуже сильно любить.

З любов'ю, твій татусь С.В."

Коли я дочитала цей лист, то в мене сльози навернулися на очі. Я знала, що була бажаною донечкою, адже мені про це говорили не лише Мераліси, а й Варгаси. Тато так сильно любив мене та хотів, аби я була метаморфом. Так ми могли стати ще ближчими. І я відчувала, що та сила всередині мене, це частина його.

Однак нам так і не дали шансу стати справжньою родиною. І це руйнувало мене зсередини. Але я вирішила не повертати портрет мого батька у ту кімнату. Я залишу її собі, адже в будь-який момент, коли мені буде потрібна підтримка, я відчую її.