Глава 6

Не знаю, що мною керувало, та я попрямувала в родинний маєток. Лівія та навіть Деміан пропонували піти зі мною, однак я відмовилася. Це було таким особистим, що я хотіла побути там сама. Це те місце, де не потрібні свідки. Це моя історія, і вона не має стосуватися нікого іншого. Тому я скористалася порталом та перенеслася на територію. Коли я тут була вперше, то зізнатися чесно, мені було страшно. Я не знала, чого очікувати, адже ми сюди прибули, аби все перевірити. Та мене тягнуло до цього маєтку ще до того, як я дізналася правду. Напевно це і є відчуття родинного затишку, бо колись воно тут таки жило. До того як хтось все зруйнував. Я ж попрямувала до входу без всіляких вагань. Так, тут було немало пасток, однак вони не спрацюють, адже в мені тече кров Діани та Самаеля. Поглянувши на будинок, я прийняла рішення, що колись відновлю тут все і буду жити на своїй землі. Тут сталося жахливе, проте я ніби відчувала себе ближчою до батьків.                                                  

Чомусь я попрямувала в першу чергу не в бібліотеку, а свою кімнату. Вона єдина зберіглася тут майже цілою. Лише від старості все трохи похилилося, та я можу це виправити. Я дістала з сумки подарунок Рейни. Це був спеціальний артефакт, що містив в собі відновлювальне заклинання. Варто лише натиснути на спеціальну кнопочку, і почнеться магія. Що я і зробила. Якусь мить нічого не відбувалося. А потім артефакт піднявся у повітрі, випромінюючи яскраве світло. Воно охопило весь простір, і я побачила, що поступово почало все відновлюватися. Ось покривало на ліжко набуло того кольору, як колись. Усі рамки ніби звільнялися від пилюки. За кілька хвилин кімната була майже новою. Однак цієї магії недостатньо, аби відновити весь маєток. Але це було потрібно мені, бо я збиралася ночувати тут. Так, у місці, що зберігає в собі сотні мертвих істот, зі зруйнованими стінами та пастками. Та зараз для мене це найбезпечніше місце у всіх світах. Раніше лише одна думка від того, що я буду тут ночувати, викликала б в мене страх, проте не тепер. Зараз я відчувала себе справді вдома. Але від думок мене відволікла Делія, якій захотілося зі мною поговорити зі мною поговорити. А я ж мало не забула годинник вдома.                                                                                                                              

- Каталіно, ти забула, що в тебе є подруга? - одразу ж обурилася вона. - Я розумію, що ти там зараз знайомишся зі своєю новою родиною, але я все ж скучила за тобою. Ти взагалі про мене не думаєш. Подзвонила лише два рази за весь час... - але вона перервалася, коли побачила де я знаходжуся. - Це те, про що я думаю? Ти вирішила відновити батьківський маєток?                                                      

- Поки що лише одну кімнату, аби можна було переночувати. Але в планах залишитися тут в майбутньому. - посміхнулася я. - Тут стільки всього цікавого, і варто лише привести все до ладу. Особливо в підвалі.                                                                                                                                       

- Тільки не кажи мені, що ти збираєшся залишатися тут на ніч. Одна. - швидко промовила я.           

- Так, а що тут такого?                                                                                                                                       

І я справді не розуміла її здивування. Не дивлячись на зовнішній вигляд, тут досить безпечно, і я могла не хвилюватися. Тим паче тут є інформація стосовно чорного дракона. Я знайду її, і тоді все стане трохи зрозуміліше. Хоча мені й було цікаво яким чином батьки зібрали таку бібліотеку, та все ж я була вдячна їм. Можна тут навіть буде провести пару днів. Тим паче Мераліси потурбувалися про зачарований рюкзак. Тому в мене з собою було достатньо їжі та всього необхідного. І наскільки я зрозуміла, за цими дверима була ванна кімната, яка теж відновилася. А от вода там бралася з магічного джерела, що протікав з серця дому. Це чарівна вода, яка немає зовсім ніяких домішок. І поки це джерело буде існувати, дім можна відновити.                                                                                 

- Каталіно, це зруйнований маєток. Від нього майже нічого не залишилося. Тим паче ти пам'ятаєш, що там у підвалі? Ні, я знаю, що на тебе пастки не діють. Однак я б не стала ночувати в такому місці. - Делія скривилася. - Ще й ти одна.                                                                                                            

- Я розумію, що ти хвилюєшся за мене. Але це мій дім. Я відчуваю себе тут на своєму місці. - я їй посміхнулася. - Я справді хочу тут залишитися на пару днів, аби з усім розібратися та дізнатися те, що мені потрібно. Цей дім колись був прекрасним та затишним, але трагедія все змінила. І я хочу його відновити.                                                                                                                                                

- Ну це звичайно твоє право. Але мені було б страшно. - я була вдячна їй за турботу. - Ти мені телефонуй кілька разів на день, аби я не хвилювалася за тебе. Домовилися? - я ж їй кивнула.         

Ми ще поговорили про якісь дрібнички, а потім я роз'єднала дзвінок. Я розуміла, що для інших і справді виглядала ніби божевільною. Залишитися в цьому будинку на ніч це було б не зовсім розумно. Однак я не могла собі пояснити, чому так вчиняю. Лише Рейна спокійно вислухала мене та дала все необхідне. Ця мудра жінка розуміла, що я майже фізично потребую цього. Я хотіла не лише дізнатися більше про чорного дракона, а й бути ближче до батьків. Після того як тоді, коли перетворилася на дракона, я зустрілася з Діаною у своїй свідомості, я все частіше шукала згадки про неї та Самаеля. Шкода, що в них ніколи не було можливості виростити мене. І я обов'язково знайду тих, хто винен в цьому. Адже вони мають заплатити за це...