Глава 6

Після всього, що я бачила та почула від Даніеля, я прийняла рішення. Вже давно про це задумувалась, проте зараз саме час нарешті вияснити все, що я хотіла. Саме тому я попрямувала в родинний маєток. Лівія та навіть Деміан пропонували піти зі мною, однак я відмовилася. Це було таким особистим, що я хотіла побути там сама. Це те місце, де не потрібні свідки. Я хотіла побути наодинці там, де колись жили мої справжні батьки та народилась я. Це місце мого початку. Це моя історія, і вона не має стосуватися нікого іншого.

Я не хотіла ображати Мералісів, та справді маю піти туди одна. Але вони все зрозуміли, тому і не наполягали. Лише хвилювались за мою безпеку. Та бойовий метаморф, що вміє перетворюватись на дракона, може попіклуватись про себе.

Тому я скористалася порталом та перенеслася на територію старовинного маєтку. Коли я тут була вперше, то зізнатися чесно, мені було страшно. Я не знала, чого очікувати, адже ми сюди прибули, аби все перевірити. Зараз я інакше подивилась на нього. Він все ще був напівзруйнований, та я бачила місце, що колись було щасливим. Я навіть могла уявити наскільки гарним він був раніше.

Та мене тягнуло до цього маєтку ще до того, як я дізналася правду. Напевно це і є відчуття родинного затишку, бо колись воно тут таки жило. До того як хтось все зруйнував. Цей маєток проіснував тисячі років, а хтось знищив все лише за одну ніч.

Я ж попрямувала до входу без всіляких вагань. Так, тут було немало пасток, однак вони не спрацюють, адже в мені тече кров Діани та Самаеля. Я це зрозуміла після минулого разу, адже мене ті вовки тоді не чіпали. Та й крізь захист могла увійти лише я.

Поглянувши на будинок, я прийняла рішення, що колись відновлю тут все і буду жити на своїй землі. Тут сталося жахливе, проте я ніби відчувала себе ближчою до батьків. Після закінчення Академії цим і займусь. Можливо не всім сподобається це рішення, та я справді хотіла цього. Маєток знову стане таким же прекрасним, як і раніше.

Чомусь я попрямувала в першу чергу не на пошуки бібліотеки, а в свою кімнату. Вона єдина зберіглася тут майже цілою. Лише від старості все трохи похилилося, та я можу це виправити. Певно Діана використала найпотужнішу магію, аби вберегти свою донечку. Від цього сльози навернулись на очі, та я їх стримала.

Я дістала з сумки подарунок Рейни. Це був спеціальний артефакт, що містив в собі відновлювальне заклинання. Варто лише натиснути на спеціальну кнопочку, і почнеться магія. Я зможу хоча б частину цього маєтку зробити схожим на його колишню велич. Що я і зробила.

Якусь мить нічого не відбувалося. А потім артефакт піднявся у повітрі, випромінюючи яскраве світло. Воно охопило весь простір, і я побачила, що поступово почало все відновлюватися. Так, я не знала точно як все виглядало раніше, та можу уявити.

Ось покривало на ліжко набуло того кольору, як колись. Воно було лавандовим, якраз мій улюблений колір. Усі рамки ніби звільнялися від пилюки. Я бачила на них наші зображення, особливо мене вразили ті, де батьки тримали маленьку мене на руках. За кілька хвилин кімната була майже новою.

Я відсунула колиску вбік, адже зараз вона точно не знадобиться мені. Та батьки потурбувались, аби ця кімната підійшла мені і в дорослому віці. Цікаво, а як виглядає кімната батьків?

Однак цієї магії недостатньо, аби відновити весь маєток. Але це було не потрібно мені зараз, бо я збиралася ночувати тут. Так, у місці, що зберігає в собі сотні мертвих істот, зі зруйнованими стінами та пастками. Та зараз для мене це найбезпечніше місце у всіх світах. І найрідніше. Я хочу залишитись в місці, де було родинне тепло.

Раніше лише одна думка від того, що я буду тут ночувати, викликала б в мене страх, проте не тепер. Зараз я відчувала себе справді вдома. Мені подобалась моя кімната. Але від думок мене відволікла Делія, якій захотілося зі мною поговорити зі мною поговорити. А я ж мало не забула годинник вдома. Думаю вона би мені точно не пробачила цього. Я посміхнулась, адже не дивлячись ні на що, наша дружба залишалась такою ж. Я завжди могла розраховувати на неї та розповісти про все на світі.

- Каталіно, ти забула, що в тебе є подруга? - одразу ж обурилася вона. - Я розумію, що ти там зараз знайомишся зі своєю новою родиною, але я все ж скучила за тобою. Ти взагалі про мене не думаєш. Подзвонила лише два рази за весь час... - але вона перервалася, коли побачила де я знаходжуся. - Це те, про що я думаю? Ти вирішила відновити батьківський маєток?

- Поки що лише одну кімнату, аби можна було переночувати. Але в планах залишитися тут в майбутньому. Він насправді неймовірний, хоча я ще не бачила всього. Та й величезна територія з гарним садом, - посміхнулася я. - Тут стільки всього цікавого, і варто лише привести все до ладу. Особливо в підвалі.

- Тільки не кажи мені, що ти збираєшся залишатися тут на ніч. Одна, - швидко промовила я. – В місці, де загинуло багато людей.

- Так, а що тут такого? – відповіла я.

І я справді не розуміла її здивування. Не дивлячись на зовнішній вигляд, тут досить безпечно, і я могла не хвилюватися. Магія Діани досі захищала цей маєток і стороннім людям не увійти на територію. Особливо в мою кімнату. Тим паче тут є інформація стосовно чорного дракона. Я знайду її, і тоді все стане трохи зрозуміліше.

Хоча мені й було цікаво яким чином батьки зібрали таку бібліотеку, та все ж я була вдячна їм. Можна тут навіть буде провести пару днів. Тим паче Мераліси потурбувалися про зачарований рюкзак. Тому в мене з собою було достатньо їжі та всього необхідного. Я зможу провести тут стільки часу, скільки захочу.

І наскільки я зрозуміла, за цими дверима була ванна кімната, яка теж відновилася. А от вода там бралася з магічного джерела, що протікав з серця дому. Це чарівна вода, яка немає зовсім ніяких домішок. І поки це джерело буде існувати, дім можна відновити. Це найбільший плюс чарівників.

Я думала, що це додала Діана. Та тепер розумію, що джерело існувало ще з часів Марселії. Саме тому Варгаси і змінили маєток, адже не хотіли аби хоч щось пов’язувало їх з чаклунами.