Глава 5

Я не вірила, що тоді могла справді бачити чорного дракона. Його ж не існує. Принаймні усюди пишуть саме про це. залишалось лише п’ять видів, і вони всі віддали свої сили метаморфам. Наскільки я пам'ятаю, це найнебезпечніший вид драконів, що вимерли вже сотні років тому. Хоча до певного часу ми так само вважали й про інших. Та виявилось, що ці легенди насправді є правдивими. Тоді чому не може існувати чорних драконів?

Але мені не могло просто привидітися. Можливо це якийсь вид складної магії чи щось таке. Та чому ж ніхто інший тоді не бачив? Наскільки я знаю, то існують чаклуни ілюзіони, але це було надто реально, і навряд чи вони здатні на таку магію.

В мене стільки питань, і я навіть не уявляю як розібратися мені з цим. В один момент стало так багато таємниць, і я не впевнена, що зможу з ними впоратись. Проте було одне місце, де я точно зможу отримати відповіді.

Швидко повечерявши, я сказала, що дуже втомилася, а тому попрямувала спати. Родичі здивувалися, але нічого не сказали. Напевно списали це все на особливості метаморфів. Ну нехай буде так. До того ж вони ще не звикли до того, що драконам треба було спати набагато менше.

Я перевдягнулася та лягла в ліжко. Я вирішила, що якщо поки що я не можу відправитись в бібліотеку родинного маєтку, то є місце, де мені дадуть відповіді. Хоча б на частину питань. Сподіваюсь, що я зможу це зробити.

І нарешті в мене вийшло, адже скоро я відкрила очі в Долині Драконів. Після кількох невдалих спроб я таки змогла перенестись сюди. Я сиділа на землі, а Даніель був якраз напроти. Він уважно спостерігав за мною, ніби намагаючись роздивитися щось в мені. З кожним разом я ще більше впевнювалась, що він надто реальний.

От я ніколи не звикну до цього чоловіка, адже він лякав та заспокоював одночасно. Якась внутрішня сила відчувала в цьому чоловікові, і я досі не могла розгадати його. Але зараз в мене було стільки питань, і тільки Даніель міг на них дати відповідь.

- Каталіно, не очікував тебе побачити тут. Тим паче мені здавалось, що ти навряд чи захочеш ще приходити сюди, - посміхнувся він. - В тебе все добре?

- Так, не погано, - відповіла я. – Якось важко усвідомити все, що сталось зі мною. Занадто багато в один момент. Але я впораюсь.

- Чудово, адже я знаю, що ти здійснила своє перше повноцінне перевтілення у дракона, - продовжував Даніель. - Я був впевнений, що саме ти будеш першою. Дракон не даремно обрав тебе, бо в тобі є неабияка сила, - він посміхнувся. – Радий, що ця сила не втрачена, а лише знаходить нових власників.

Я це чула не вперше, однак досі в мене були присутні сумніви. Я не знаю, чи справді гідна цього всього. Не впевнена, що я справді готова, хоча в мене повністю проявилися сили. Тепер я могла не лише повноцінно перетворюватись на дракона, а ще й частково використовувати свою магію.

А от в інших поки були проблеми з їх магією. Перетворення більше не давалось іншим драконам, адже ця магія була надскладною. Та все ж ми виявили, що має бути якась стресова ситуація. Як в мене тоді було. Чи може це все бути лише через те, що моя мати була чаклункою?

Я вже знаю, що це досить сильно впливає. Моя магія набагато небезпечніша за інших через моє походження. І на відміну від них я навіть не могла її нормально контролювати. Моя енергія використовується в рази швидше, адже ніби чекала, аби я була чаклункою.

Та зараз я прийшла сюди через іншу справу. Я маю вияснити, чи справді могла бачити щось таке. До того ж Долина Драконів точно знає чи існує чорний дракон. Або хоча б Даніель може здогадуватись. Та чи скаже він мені правду? Навіть не знаю, я ще досі не розібралась з усім цим. Та спробувати варто.

- Даніель, я дещо бачила. І це ніяк не йде з моєї голови, - врешті сказала я. - Ми з Рейною, моєю прабабусею, були на тренуванні. І на якусь мить мені здалося... Це був чорний дракон. Він там, у Лісі Сновидінь. Здається, ховається від чогось.

Якусь мить чоловік нічого не говорив, дивлячись кудись попереду мене. Він ніби обдумував чи варто відповідати. Або просто вигадував якесь виправдання. Та я хотіла почути правду, якою б вона не була.

До того ж тепер я могла розрізнити, коли мені хтось бреше. Це таке відчуття, ніби всередині мене щось перевертається. Не думаю, що можна це назвати даром, однак саме так і було. Ще один незрозумілий талант, який скоріше за все і дістався мені від матері. Така собі різновидність передбачення. Тому Даніелю не вдасться втекти від відповіді. Я прийшла сюди за правдою, і я хочу її отримати. І от тепер він це зрозумів, а тому просто видихнув та почав говорити.

- Ні, Каталіно. Такого справді немає бути. Наскільки я знаю, то чорні дракони давно вимерли. Принаймні я не відчував жодного з них, - сказав чоловік. - Але в наш час все можливо. Цей вид драконів і справді був наймогутнішим та найнебезпечнішим. Тому він якось міг обійти мої сенсорні системи.

- Чекай, тобто чорний дракон справді може зараз існувати? – здивувалась я. – Але як взагалі?

Я навіть не могла уявити це, адже ось вони точно завжди були лише легендами. Навіть Даніель не міг до кінця все усвідомити. Ще б, адже це стало новиною навіть для нього. Проте все ж в глибині душі я розуміла, що це так. Зараз взагалі можливо все.

Чоловік знову задумався, але цього разу він не вигадував, що саме мені сказати. Даніель справді намагався зрозуміти. І хотів розгадати цю таємницю не менше за мене.

- Я не знаю, справді, - відповів чоловік. - До недавнього часу я не думав, що існують напівкровки двох таких несхожих рас. Але ти зараз сидиш переді мною. Врешті я лише спогад твого дракона. Можливо зараз все змінилося.

- Знаєш, я читала про Долину Драконів, - відповіла я. - Тому не потрібно мені тут розповідати, що ти лише спогад. Я знаю, що ти насправді існуєш, і якимось чином мені таки вдалося потрапити сюди. От тільки не знаю, коли ти вирішиш розповісти мені, - впевнено сказала я. - І я не думаю, що сюди так просто перенестися. Ти й сам не розумієш, чому в мене це виходить. Хоча, скоріш за все, велику роль зіграло походження.