Глава 4

Після тренування з Рейною, ми повернулися додому. Однак по дорозі дещо сталося. Моє передчуття знову повернулося, і я відчула небезпеку. Я встигла відштовхнути Рейну, адже вона мало не потрапила в пастку закляття. Дивно, вона ж настільки могутня чарівниця, а не побачила цієї дрібниці. Її б це не вбило, але було б досить не приємно. На той момент Лівія була в Університеті Чарувань, дядько Деміан з родиною поїхав в гості до батьків Вікторії, а от Карлос допомагав Ерін з тренування. Ми ж сіли у Малій Вітальні, аби трохи випити чай. Прабабуся мовчала, ніби думаючи про щось, ще й не зводила з мене погляду. А я ж так і не зрозуміла, що в мене за передбачення. Це точно не пов'язане з метаморфами, адже ми до такого не здатні. І в драконів такого немає. Тоді звідки? І чому це з'явилося саме в мене?                                                                                                                                              

- Каталіно, як давно в тебе є ці передчуття? - здивувала мене Рейна. - Коли вони з'явилися? Чи може вони є з самого народження?                                                                                                                      

- Ні, вони в мене з того часу, як дракон віддав мені силу. Спочатку я думала, що це пов'язане з моєю новою магією, однак серед драконів такого не буває. - я потиснула плечима. - Якщо чесно досить довго намагалася якось зрозуміти, проте потім просто вже змирилися. Я шукала хоч щось в книгах, питала в тих, хто може знати, проте все марно. А що, ти щось знаєш про це?                                                      

Якусь мить прабабуся просто мовчала, не говорячи ні слова. Цікаво, може в неї справді є якісь здогадки? Але наскільки я знаю, то немає такого дару серед інших рас. Хіба що може якась особливість, але точно не серед метаморфів. А сутність чаклунки в мені майже ж не проявилася, лише посилила магію водяного дракона.                                                                                                            

- В твоєї матері, Діани, був дар передбачення. - врешті сказала я. - Але вона не завжди могла його контролювати. І як бачиш, це не допомогло їй врятувати себе. Я вже тобі розповідала, що вона була дуже сильною чаклункою, а такий дар не може просто так зникнути. В нас є всі підозри, що її магія передалася Ерін, що з народження була досить сильною. Та їй про це не розповідай, адже така магія може звести з розуму будь-кого. - Рейна на мить задумалася. - Але дару передбачення точно немає. Значить він в тебе, просто в трохи видозміненому вигляді.                                                                    

Виявляється моя сестра ще більш особлива, ніж я думала. І це навіть краще, що вона не знає всієї правди про себе, адже тоді такий величезний вантаж відповідальності лягає на плечі маленької дівчинки. А моє передчуття дісталося мені від матері. Хоч чомусь вдалося проявитися, і якби я виявилася чаклункою, то мала б саме передбачення.                                                                                 

- А я можу це якось розвивати? Викликати коли мені буде потрібно? - запитала я.                           

- Не думаю, адже в тобі воно лише у вигляді певного передчуття. - похитала головою Рейна. - Знаєш, я все ще вважаю, що ти мала народитися саме зі здатністю до чарів, адже твій батько хоч і був неймовірним, проте досить звичайним метаморфом. Чому саме ця сутність? Що ж було такого особливого в родині Варгас, що їх ген виявився домінуючим?                                                      

Інколи я й сама задавалася цим питанням, адже одразу, коли я дізналася своє справжнє походження, було зрозуміло, що магія моєї мами унікальна навіть для світу чарівників. І за всіма законами логіки я б мала піти по її стопам, отримавши силу. Як казала Лівія, моє перетворення метаморфів стало здивуванням навіть для Варгасів, адже вони такого точно не очікували. Може справа саме в тому, що я мала стати драконом? Чи може мене обрали хранителем артефакту ще до мого народження? Ні, тут щось не так. Тим паче наша доля не визначена наперед. А може мій батько щось приховував? І чомусь мені здавалося, що саме в бібліотеці мого родинного маєтку я можу знайти хоч якісь відповіді на питання.                                                                                                                                                       

- Знаєш, я дуже добре пам'ятаю, як Діана вперше нас познайомила з Самаелем. Він тоді так сильно хвилювався, адже переживав за те як ми сприймемо їх союз. - посміхнулася Рейна. - Та він нам всім сподобався. Тому коли його родина відмовилася від нього через те, що чоловік обрав кохання, ми без роздумів прийняли його до себе. Якийсь час Діана та Самаель навіть жили тут, але потім він вирішив, що в його родини має бути справжній маєток. - прабабуся на мить замислилася. - Я ніколи не була близько знайома з Варгасами, адже вони навіть не прийшли на весілля. Ці метаморфи вважали, що хлопець не гідний їх родини. Але я все ж рада, що вони змогли виховати тебе такою чудовою дитиною. Проте я все ще їм не довіряю.                                                                                                            

Я хотіла б щось їй відповісти, але все ж вирішила промовчати. Мераліси стали дуже близькими для мене за такий короткий термін, і я справді не хотіла псувати з ними стосунки. Я навіть розумію, чому в них таке ставлення до Варгасів, адже ті відмовилися від Самаеля, назавжди викресливши його зі свого життя. Проте ці люди виховали мене, зробивши тою, хто я є зараз. Так, тепер мені ставали зрозумілі деякі моменти, і я навіть могла помітити якісь не дуже приємні моменти з дитинства, але все ж я буду вдячна своїм прийомним батькам. Та мені так хотілося дізнатися повну історію Самаеля та Діани, однак не думаю, що мені хтось розповість. І от знову передчуття мене не покидало, що всі відповіді я знайду в бібліотеці родинного маєтку...