Глава 3

- Сьогодні ти будеш тренуватися зі мною, адже Лукас має справи. Йому потрібно підготуватись до літньої практики у відомого чаклуна. Ти ж розумієш, чорнокнижникам в цьому плані набагато важче, - промовила Рейна, коли ми поступово віддалялися від дому. - Взагалі я давно хотіла подивитися на твою магію ближче, адже не часто вдається поговорити з кимось, хто володіє силою дракона. Вас таких лишилося дуже мало.

- А хіба твоя спеціальність не вогонь? – здивувалась я. – Лівія розповідала, що досить важко працювати з протилежною силою.

- Дитина моя, ти ще багато не знаєш про можливості Мералісів, - посміхнулася вона. – Так, це буде не так вже й просто, проте чомусь навчити я таки зможу.

- А куди ми йдемо? – запитала я.

- В Ліс Сновидінь. Мені здається, тобі не завадить змінити обстановку, - промовила бабуся. – Ти ж не боїшся?

- Я бойовий метаморф, - фиркнула я. – Такі речі мене не лякають.

За кілька хвилин ми опинилися в лісі, що якраз розташувався за маєтком. В мене не раз виникало бажання прийти сюди, адже він так мені нагадував той, що знаходився поблизу Академії Метаморфів. Хіба що небезпек набагато менше. Я сумувала за навчанням, а це так нагадувало мені про минулі часи. Спокійні часи. І хоча лишився тільки один навчальний рік, та я збираюсь отримати від нього по максимуму.

Не дивлячись на свій вік, прабабуся досить швидко пересувалась, і я ледве встигала за нею. Ця жінка мала якусь внутрішню енергію, яку було дуже важко описати. Мені подобалось, що вони з таким ентузіазмом підійшли до мого навчання. Здавалось кожен хотів поділитись всім, що знає.

От інколи я все ж відчувала себе чужою в цій родині. Напевно це через те, що я тут єдиний метаморф. Я не розуміла деякі їх правила та звичаї, та й побут абсолютно відрізнявся від нашого. Чесно, колись в дитинстві я вважала, що мені дуже не пощастило народитися представником раси метаморфів. Чарівники могли творити справжню магію, і все оживало по їх бажанню. Ельфи ж були пов'язані з природою, вони мали такі здібності, що важко навіть уявити.

А ми... Ну перетворюємося на тварин, маємо дуже добрі інстинкти. Саме тому метаморфи - це найкращі воїни. Але ніякої магії та чарів. Мені здавалось, що ми просто ні на що не здатні. Найслабша раса, що просто існує для того, аби захищати інших.

З часом я зрозуміла, що кожен має свої особливості та слабкості, і немає непотрібної раси. Я навіть в якийсь момент почала сприймати свою сутність як найбільший подарунок. Особливо коли мені віддав силу дракон. Проте не одразу я зрозуміла, що з великою силою прийшла велика відповідальність.

Ми зупинилися на галявині, однак я тут не бачила навіть якогось струмочка. Я потягнулась до своїх відчуттів, проте так нічого і не знайшла. І де взяти воду для моєї магії? Я ж не вмію її створювати. Що ж тоді тут буде? Я вирішила просто мовчати й чекати, що ж мені скаже Рейна. Інколи я забуваю, що переді мною досить могутня чаклунка, яка керує цілою великою родиною. Вона звикла, що всі слухають її.

- Каталіно, ти вже знаєш чим відрізняється ваша магія? - насправді не дуже добре. - Магія ельфів напряму пов'язана з природою. Наша ж йде від внутрішньої енергії чарувань, яка є в усіх чаклунів. А от магія дракона... Суть в тому, що вона напряму пов'язана з тою стихією, яка йому підвладна, - я уважно слухала Рейну. – Для прикладу ти не можеш створювати воду з повітрям, однак тобі під силу керувати цілими морями. А я такого не можу. Та все ж дечому навчу.

- Мені б розібратись з використанням енергії, - видихнула я. – Все ж ще досі не надто мені це вдається.

- Ось в цьому я точно можу допомогти, - посміхнулась Рейна.

Що ж, Рейна виявилася досить непоганим вчителем, однак мені чомусь більше подобалося тренуватися саме з Лукасом. Так, він був суворий, але я в Академії саме до такого і звикла. Та й на уроках з ним ми більше практикувались саме в магії води, а зараз більше вчились контролю енергії. Теж корисно, проте мені було трохи нудно.

Та все ж я навчилася дечому новому. Її методи були досить своєрідними. Ще б, вона ж голова родини Мералісів. В кожному її слові відчувалась владність та справжня сила. В чарівників відчувалась все інакше.

Однак це змусило мене задуматися. Я буквально відчувала могутність цієї жінки. Але вона казала, що і вполовину не настільки сильна, як була Діана. Взагалі вона була однією з найсильніших чаклунів в історії нашого світу. Важко уявити наскільки могутньою вона була.

Так яка магія була в моєї матері? І невже це майже ніяк не відобразилося на мені? Батько хоч і був з видатної родини, проте досить звичайним метаморфом. Тоді чому в мені проявився саме його ген? Відчуваю, ніби програла в якусь генетичну лотерею. Я могла би робити неймовірні речі. Невже це через те, що дракон мав віддати мені свою силу?

Магія мала б бути домінуючою. Я мала стати такою ж видатною чаклункою. Та все вийшло інакше. Здається, я цього ніколи не дізнаюся. Як і таємницю смерті моїх батьків. Чомусь те, що сталося двадцять один рік тому зберігалося в суворій таємниці, і що б я не питала, мені не дізнатися подробиць. Але колись я таки розгадаю цей секрет.

Як і інформацію про смерть тітки Жаклін. Чаклуни частіше всього живуть однієї родиною. Тоді чому вона разом з донькою ховалися від всього світу? Невже справді батьком дівчинки був чорнокнижник? Та ні, я в це навряд чи можу повірити. Я чула про них, і вони були настільки жахливі, що навряд чи би Жаклін закохалась в такого монстра. Тут було щось інше. Питань все більше, а от відповідей я не отримаю.

Коли ми вивчали новий прийом, я побачила дещо дивне в глибині лісу. Через те, що метаморфи завжди бачать набагато краще, а в мене ще й зір дракона, я легко це помітила. В якусь мить все навколо ніби завмерло, і всі мої інстинкти одразу ж прокинулись. Хотілось кинутись туди.

Однак, скоріш за все, це здалося, адже там був дракон. І не простий, а чорного кольору. Я читала про них, це вимерлий вид, адже вони були найрідкіснішими. Кілька віків тому був останній представник, що передав свою силу дівчині. Але вона давно вже загинула. Та й навіть про неї відомо дуже мало.