Глава 3

- Сьогодні ти будеш тренуватися зі мною, адже Лукас має справи. - промовила Рейна, коли ми поступово віддалялися від дому. - Взагалі я давно хотіла подивитися на твою магію ближче, адже не часто вдається поговорити з кимось, хто володіє силою дракона. Вас таких лишилося дуже мало.       

- А хіба ти вмієш керувати водою? - не зрозуміла я. - Це ж не стосується твої спеціальності. Принаймні мені так здається. Але я не знаю, як у вас тут все влаштовано. Можливо в чаклунів інакше. Метаморфи взагалі не мають магію. Це нам так пощастило.                                                                                  

- Дитина моя, ти ще багато не знаєш про можливості Мералісів. Скажімо так, ми маємо родинні секрети. - посміхнулася вона. - Наша магія набагато сильніша за прості чарування. Однак про це мало хто знає. Твоя мама, Діана, мала такий талант, який нікому з нас й не снився.                                     

За кілька хвилин ми опинилися в лісі, що якраз розташувався за маєтком. В мене не раз виникало бажання прийти сюди, адже він так мені нагадував Ліс Сновидінь поблизу Академії Метаморфів. Хіба що небезпек набагато менше. Не дивлячись на свій вік, прабабуся досить швидко пересувалась, і я ледве встигала за нею. Ця жінка мала якусь внутрішню енергію, яку було дуже важко описати.        

От інколи я все ж відчувала себе чужою в цій родині. Напевно це через те, що я тут єдиний метаморф. Чесно, колись в дитинстві я вважала, що мені дуже не пощастило народитися представником саме цієї раси. Чарівники могли творити справжню магію, і все оживало по їх бажанню. Ельфи ж були пов'язані з природою, вони мали такі здібності, що важко навіть уявити. А ми... Ну перетворюємося на тварин, маємо дуже добрі інстинкти. Саме тому метаморфи - це найкращі воїни. Але ніякої магії та чарів. Проте все змінилося, коли дракон віддав мені свої сили. Не одразу я зрозуміла, що з великої силою прийшла велика відповідальність.                                                                                                            

Ми зупинилися на галявині, однак я тут не бачила навіть якогось струмочка. І де взяти воду для моєї магії? Я ж не вмію її створювати. Що ж тоді тут буде? Я вирішила просто мовчати й чекати, що ж мені скаже Рейна. Інколи я забуваю, що переді мною досить могутня чаклунка, яка керує цілою великою родиною. Однак я навіть не задумувалася про те, наскільки їй важко було. Ця жінка втратила двох своїх дітей та онучку. А скільки ще смертей вона бачила, навіть уявляти не хочу.                            

- Каталіно, ти вже знаєш чим відрізняється наша магія? - насправді не дуже добре. - Магія ельфів напряму пов'язана з природою. Наша ж йде від внутрішньої енергії чарувань, яка є в усіх чаклунів. А от магія дракона... Суть в тому, що вона напряму пов'язана з тою стихією, яка йому підвладна. Для прикладу ти не можеш створювати воду з повітрям, однак тобі під силу керувати цілими морями. А я такого не можу. Та все ж дечому навчу.                                                                                                            

Що ж, Рейна виявилася досить непоганим вчителем, однак мені чомусь більше подобалося тренуватися саме з Лукасом. Так, він був суворий, але я в Академії саме до такого і звикла. Та все ж я навчилася дечому новому. Її методи були досить своєрідними, адже Рейна явно звикла, що всі її слухають. Ще б, вона ж голова родини Мералісів. Однак це змусило мене задуматися. Я буквально відчувала могутність цієї жінки. Але вона казала, що і вполовину не настільки сильна, як була Діана. Так яка магія була в моєї матері? І невже це майже ніяк не відобразилося на мені? Мій батько хоч і був з видатної родини, проте досить звичайним метаморфом. Тоді чому в мені проявився саме його ген? Магія мала б бути домінуючою. Здається, я цього ніколи не дізнаюся. Як і таємницю смерті моїх батьків. Чомусь те, що сталося двадцять один рік тому зберігалося в суворій таємниці, і що б я не питала, мені не дізнатися подробиць. Як і інформацію про смерть тітки Жаклін. Чаклуни частіше всього живуть однієї родиною. Тоді чому вона разом з донькою ховалися від всього світу? Питань все більше, а от відповідей я не отримаю.                                                                                                                    

Коли ми вивчали новий прийом, я побачила дещо дивне в глибині лісу. Через те, що метаморфи завжди бачать набагато краще, а в мене ще й зір дракона, я легко це помітила. Однак скоріш за все це здалося, адже там був дракон. І не простий, а чорного кольору. Я читала про них, це вимерлий вид, адже вони були найрідкіснішими. Магія цих істот була дуже страшною, і метаморф не міг її контролювати. Тому вони і не змогли співіснувати з нами, і через це поступово зникли. Але ж останнього бачили років п'ятсот назад. Не може ж бути такого.                                                             

- Рейна, а чорні дракони все ще існують? Нам розповідали ніби ні, проте зараз легенди справджуються. Раніше я і в напівкровок не вірила. - перепитала я, але це прозвучало занадто несподівано для неї, адже бабуся здивувалася. - Просто роблю завдання на літо для Академії, а ніде інформації немає.                                                                                                                                        

Досить банально та неправдиво прозвучало, однак Рейна ніби повірила. Або зробила вигляд. Принаймні зараз це спрацювало.                                                                                                            

- Ні, дитино. Їх вже давно ніхто не бачив. Тому це все просто дитячі казки або вигадки. - вона мені посміхнулася. - Останній дракон нашого світу віддав свою магію тобі.                                                      

Але ж я його щойно бачила. Мені не могло здатися. Чи все ж це було якоюсь галюцинацією? Тоді чому передчуття ніяк не покидало мене?