Глава 2

Лукасу точно потрібно стати викладачем, адже так сильно мене не ганяли навіть в Академії Метаморфів. І я навіть не підозрювала, що магія може віднімати стільки фізичної енергії. Після тренувань з Алексом я була менш втомлена. До цього моменту я навіть не підозрювала настільки це складно. Принаймні тренування дало досить непоганий результат.

У свій час Лівія вчила мене контролю магії, але вона більше спеціалізувалась на стихії вогню. Вода майже не підкорялась, адже це абсолютно протилежна сила. От якби зараз тут був Адам, то він би зміг багато чому навчитися. Вони би певно й спільну мову легко знайшли.

Так, чому я думаю саме про нього? В мене ж є чудовий хлопець, в якого я по-справжньому закохана. Але чомусь все частіше згадувала Адама. Після того випадку, коли ми майже поцілувались, моя думка змінилась. Ні, це не було одразу, проте поступово я відчула симпатію до хлопця. Але це не має значення.

До речі треба буде якось поговорити з Дрейком, адже він хвилювався як мене сприймуть в моїй новій родині. Звичайно він знав правду, проте я не все йому розповідала. Не знаю, але щось мене зупиняло. Певно це через те, що ми лише нещодавно почали зустрічатись.

Після тренування я вийшла на балкон, звідки відкривався досить гарний краєвид на ліс, що починався від самого маєтку і тягнувся до Академії Метаморфів. Я не дуже любила такі пейзажі, проте маю визнати, що це красиво. Мераліси любили цей ліс. Рейна розповідала мені, що в дитинстві вони там дуже часто грали. Але тоді були зовсім інакші часи. В маєтку було набагато небезпечніше.

Але зараз Ліс Сновидінь — місце, яким лякають маленьких дітей. Ніби там живуть страшні чудовиська, що пожирають неслухняний метаморфів. Ще й страшна відьма, яка зможе тебе перетворити на пеньок. Однак в нас була можливість перевірити його ще на першому курсі. Тоді ми були в компанії інших викладачів та старшокурсників, а значить в абсолютній безпеці й попрямували туди.

На жаль нічого цікавого в Лісі Сновидінь не було. Так, повсюди якісь дивні пастки, що розставили чаклуни, зберігаючи місця сили та якісь магічні предмети від всіх охочих. Але їх дуже добре було видно навіть не озброєним оком. Хоча були частини лісу, що ми так і не роздивились. Тоді викладачі сказали, що просто немає часу, проте вони надто сильно нервували.

Та зараз, коли я вдивлялася в гущу дерев, мене охопила якась тривога. Ніби там, в лісі, ховається щось страшне, щось первісне. Саме це і змушує нас триматися осторонь від цієї місцевості, не дивлячись на відносну безпеку. Я би точно не хотіла прогулятись в цьому місці наодинці. Стільки легенд ходить про страшний ліс, що важко себе впевнити в зворотному. Та й це відчуття.

- Гарний вид звідси відкривається, правда? - почула я голос Ерін. – Ліс такий прекрасний, особливо влітку.

Насправді я вже якийсь час відчувала її присутність, адже досить важко підібратися до метаморфа, ще й з інстинктами дракона. Можливо я і недавно справді почала опановувати військову справу, але інших вже могла відчути. Просто не хотілось псувати момент, адже Ерін могла в будь-який момент втекти. Вона більше любила проводити час на самоті, поринувши в книжки.

Ми майже не говорили з сестрою, хоча по крові вона мені тут найближча. Я знаю, що дівчинка на власні очі бачила смерть матері, а це неймовірна травма на все життя. Навіть уявляти не хочу як їй живеться після всього цього. Хотілось підтримати Ерін, проте я не знала як. В мене й самої не надто великий досвід в спілкуванні з родичами. Та й не була я надто компанійською. 

- Важко було б назвати Ліс Сновидінь гарним. Принаймні з усіма цими легендами, - посміхнулася я, а Ерін підійшла ближче. – В дитинстві нас часто лякали цим місцем, і на першому курсі я страшенно боялась туди йти. Навіть через три роки ці відчуття залишаються. Але щось в ньому гарне таки є.

- А як це? - спитала вона. - Відчувати, що в тобі тече дві крові? А тут ще й сила дракона. Я собі навіть уявити таке не можу, - Ерін похитала головою. – Рейна каже, що тобі дуже важко, і ми маємо спробувати допомогти опанувати цю магію.

- Чесно, спочатку було дуже страшно. Я завжди вважала себе невдахою, а тут дракон обрав саме мене. Хоча я не вміла битися, перетворюватися та навіть відчувала себе не на своєму місці, - я сумно посміхнулась. - Але з часом все змінилося. Навіть сумно, що я цього року закінчую академію. Не думала, що буду розчарована цим фактом, - дівчинка уважно дивилась на мене. – Все так одразу звалилось на мене.

Ерін же лише видихнула, дивлячись кудись в далину. Я чула, що в неї досить сильний дар, однак в неї з ним є певні проблеми. Зовсім як в мене, але дівчині давалося все легше. Чаклуни до магії більш звичні, вона завжди була частиною їх життя. Але ж якщо всі мають рацію, і сила Діани таки дісталась племінниці, то їй буде ще більш важко.

Після смерті матері Ерін закрилася від усіх. Якийсь час вона взагалі ні з ким не розмовляла. Я ж розпитувала Рейну про те, де батько дівчинки. Але вона тактично промовчала, як і решта родичів, крім Лукаса та Тії, вони справді нічого не знали. Думаю навіть сама молода чаклунка не знала про це.

Таке відчуття, ніби він якийсь темний чаклун, що зробив немало поганих справ. А може проста людина. Хоча, щось мені підказує, що його то якраз Мераліси і прийняли би. Так що сталось? Колись я дізнаюсь цю історію.

- Я ще тільки через чотири роки зможу вступити в університет. В мене є багато часу підготуватись та усвідомити свою силу, - посміхнулась Ерін. - Цього року я почну навчання в магічній школі, адже до того мене всьому вчила мама. Звичайно її дар був слабкішим за Діанин, але цього вистачало. Я так сумую за нею. Вона була просто чудовою, а тепер її не стало.

- Мені дуже шкода. Я навіть не можу уявити як це, - видихнула я.

- Ти не знала свою рідну матір, - тихо сказала Ерін. – Хіба це не гірше?

- Знаєш, я навіть трохи заздрю тобі, - посміхнулася я. - Ти провела з нею стільки часу. Ти знаєш хто ти, а я от досі в собі сумніваюся.