Глава 2

Лукасу точно потрібно стати викладачем, адже так сильно мене не ганяли навіть в Академії Метаморфів. Принаймні це дало досить непоганий результат. У свій час Лівія вчила мене контролю магії, але вона більше спеціалізувалась на стихію вогню. От якби зараз тут був Адам, то він би зміг багато чому навчитися. Так, чому я думаю саме про нього? В мене ж є чудовий хлопець, в якого я по-справжньому закохана. До речі треба буде якось поговорити з Дрейком, адже він хвилювався як мене сприймуть в моїй новій родині. Звичайно він знав правду, проте я не все йому розповідала. Не знаю, але щось мене зупиняло.                                                                                                            

Після тренування я вийшла на балкон, звідки відкривався досить гарний краєвид на ліс, що починався від самого маєтку і тягнувся до Академії Метаморфів. Ліс Сновидінь — місце, яким лякають маленьких дітей. Однак в нас була можливість перевірити його ще на першому курсі. Тоді ми були в компанії інших викладачів та старшокурсників, тому в абсолютній безпеці й попрямували туди. На жаль нічого цікавого в Лісі Сновидінь не було. Так, повсюди якісь дивні пастки, що розставили чаклуни, зберігаючи місця сили та якісь магічні предмети від всіх охочих. Але їх дуже добре було видно навіть не озброєним оком. Та зараз, коли я вдивлялася в гущу дерев, мене охопила якась тривога. Ніби там, в лісі, ховається щось страшне, щось первісне. Саме це і змушує нас триматися осторонь від цієї місцевості, не дивлячись на відносну безпеку.                                                                                                            

- Гарний вид звідси відкривається, правда? - почула я голос Ерін.                                                      

Насправді я вже якийсь час відчувала її присутність, адже досить важко підібратися до метаморфа, ще й з інстинктами дракона. Можливо я і недавно справді почала опановувати військову справу, але інших вже могла відчути. Ми майже не говорили з сестрою, хоча по крові вона мені тут найближча. Я знаю, що вона на власні очі бачила смерть матері, а це неймовірна травма на все життя.                           

- Важко було б назвати Ліс Сновидінь гарним. - посміхнулася я, а Ерін підійшла ближче.                      

- А як це? - спитала вона. - Відчувати, що в тобі тече дві крові? А тут ще й сила дракона. Я собі навіть уявити таке не можу.                                                                                                                                  

- Чесно, спочатку було дуже страшно. Я завжди вважала себе невдахою, а тут дракон обрав саме мене. Хоча я не вміла битися, перетворюватися та навіть відчувала себе не на своєму місці. - я сумно посміхнулась. - Але з часом все змінилося. Навіть сумно, що я цього року закінчую академію. Не думала, що буду розчарована цим фактом.                                                                                             

Ерін же лише видихнула, дивлячись кудись в далину. Я чула, що в неї досить сильний дар, однак в неї з ним є певні проблеми. Зовсім як в мене, але дівчині давалося все легше. Після смерті матері Ерін закрилася від усіх. Я ж розпитувала Рейну про те, де батько дівчинки. Але вона тактично промовчала, як і решта родичів, крім Лукаса та Тії, вони справді нічого не знали. Думаю навіть сама молода чаклунка не знала про це.                                                                                                                             

- Я ще тільки через чотири роки зможу вступити в університет. - посміхнулась Ерін. - Цього року я почну навчання в магічній школі, адже до того мене всьому вчила мама. Звичайно її дар був слабкішим за Діанин, але їй цього вистачало.                                                                                                            

- Знаєш, я навіть трохи заздрю тобі. - посміхнулася я. - Ти знала свою матір, і провела з нею стільки часу. Ти знаєш хто ти, а я от досі в собі сумніваюся.                                                                                 

- Я все ще не знаю хто мій батько. І родина так це приховує, ніби він якийсь чорнокнижник. Тому я теж не все про себе знаю. Моя мама... Останнім часом вона дуже дивно себе поводила, ніби боячись цього. І враховуючи, що її вбили, то це було не безпідставно. А на пам'ять в мене залишилося лише це. - вона витягнула з під светра кулон, який нагадує сапфірову сніжинку. - Мама сказала, аби я це берегла, адже він дуже важливий. От тільки я так і не зрозуміла чим. Я відчуваю його магію, і інколи він допомагає мені. Але я досі всього не знаю про нього. - Ерін уважно розглядала річ у своїх руках. - Це не стихійна магія, а дещо інше. Я так думаю, що він належав чаклуну-ілюзіону.                                   

Я одразу ж згадала кулон, що висить зараз на моїй шиї. Він був один з наймогутніших артефактів нашого світу, і від нього залежав порятунок нашого світу. А от що давав цей кулон... Від нього можна було відчути досить сильну магію, але це точно не артефакт. Думаю, що питати не має сенсу, адже якщо хтось і знає, то навряд чи скаже. Треба буде пошукати щось подібне в бібліотеці Академії або в родинній, там точно має бути.                                                                                                                   

- Знаєш, круто бути чаклуном. Ви можете творити справжні дива, і все, що захочеться — збувається. - посміхнулася я.                                                                                                                                       

- Кожна магія має свою ціну. Це найперший урок. - сестра подивилася на мене. - Самі ж чари не розділяються на білі та чорні, однак у двадцять перший день народження ми дізнаємося свою схильність, тобто до якої магії ми наближені. Нібито так підтримується природний баланс. Але знаєш, найцікавіше те, що тепер чорні чаклуни залишаються на стороні світла, але от їм важче. - вона похитала головою. - В нашій родині лише Лукас чорнокнижник, але він обирає добро. Принаймні поки що.