Глава 1

Небезпека, що підстерігає на кожному кроці... Саме це стало синонімом мого життя з того моменту, як дракон віддав мені силу. Здавалось жила собі спокійно усі ці роки, нікого не чіпала. Якось завдяки Алексу переходила з курсу на курс. І ніби мене все влаштовувало. Та ніхто не питав, чи потрібна мені взагалі ця сила. От тільки тепер все ще більше заплуталося.

Не так давно я дізналася, що мої батьки мені не рідні, а Вільям насправді є моїм дядьком. Хоча, якщо згадати моє дитинство, то це відчувалось. Ніби все було якесь штучне. Та й я не відчувала тої турботи, як намагалась себе впевнити. І все б нічого, однак в мені тече кров не просто чаклунів, а одного з найстаріших родів цієї раси — Мераліс.

Моя мати, Діана, була однією з найсильніших чарівників у всьому нашому світі. Ще й рідкісний родинний дар нарешті проявився через стільки поколінь. Її магія зберігає свою силу навіть після смерті. Я змогла це побачити особисто в родинному маєтку. Але вже пройшло стільки років. Я навіть не пам’ятала як виглядали мої справжні батьки. Тільки я змирилася з цим, як на мене чекало нове потрясіння.

Кулон, який я знайшла в Академії, що стільки часу допомагав мені стримувати мою магію, виявився тим самим артефактом, за яким всі полюють. На нашу Академію нападали саме через нього, а кулон просто був в мене на шиї. Я навіть не підозрювала наскільки він могутній. А ще я уявлення не мала, що мені робити далі. Буду розбиратися з цим після канікул.

Спочатку я познайомилася з родиною Мералісів. Головною тут була Рейна, моя прабабуся. В чарівників була голова роду, що зберігала певний артефакт та родинну магію. І це була жінка в поважному віці, але її очі світилися не лише мудрістю, а ще й неабиякою силою та енергією. Мені здавалося, що вона завжди була досить суворою, однак розплакалась, коли обійняла мене. В одну мить переді мною постала турботлива та любляча жінка, що просто хотіла, аби кожен був щасливим.

З трьох її дітей в живих залишився лише Карлос, батько Лівії. Він був найстаршим, та мав вже цілих двісті двадцять років. Мої ж рідні бабуся та дідусь померли ще коли Діана була маленькою. Їх вбили під час нападу чорних чаклунів. Тоді маєток був не таким захищеним, а вони ж боролись за свою родину до останнього. Карлос був повною протилежністю матері. І як мені розказувала тітка, її батько обожнював жарти. Цей сивий дід із сірими очима так міцно стиснув мене в обіймах, що мало не тріснули ребра.

Деміан, його син, був більше схожий на свою бабусю, як і його дружина Вікторія. Обидва темноволосі, в дядька зелені очі, а в тітки карі. Та все ж і від цих людей відчувалось тепло. А в них було четверо дітей: двадцяти трирічний Лукас, який тільки закінчив Університет Чарувань; шістнадцятирічна Тія; та два восьмирічні близнюки — Малек і Джеймісон. І всі повна копія свого батька.

З Лівією я ж була вже знайома. Вона привітно обійняла мене. А ще була Ерін, моя двоюрідна сестра. Висока, зі світлим волоссям та блакитними очима, дівчинка більше нагадувала ляльку. І вона так само втратила маму, тому була досить закритою. Та я чомусь була впевнена, що ми обов'язково подружимося.

І всі вони неймовірно були щасливі, що я зараз тут. Про це навіть не потрібно було говорити, все і так ставало зрозуміло. Як мені сказала Рейна, вони вже навіть не сподівалися познайомитися зі мною, адже Варгаси навряд чи розповіли б мені правду. А Мераліси згідні були прийняти будь які умови, аби я була щасливою. Все ж дракон подарував мені не просто магію, а й ще одну родину.

Не дивлячись на те, що тут я в оточенні чарівників, я відчувала себе як вдома. Раніше я не часто зустрічалась з представниками цієї раси, та й здавались вони мені зверхніми. Та все ж приємно було помилятись. Однак в той же момент прийшов сум, адже я так ніколи не познайомлюся з моїми справжніми батьками. І це неабияк засмучувало.

Я залишилася на якийсь час в Мералісів. Хотілось дізнатись більше про цю частину родини, адже вони все ж частина мене. Рейна виділила велика та дуже зручну кімнату, яка тепер буде моєю. Двері цього дому завжди будуть відкриті. Я зможу повернутись в будь-який момент та залишитись жити, адже це мої близькі.

І вперше за довгий час я так чудово спала. Мене не тривожило те, що на шиї один з наймогутніших артефактів. Що моя магія зовсім не підвладна мені. Тут було так спокійно та тихо. І головне безпечно. Ніхто точно не зашкодить мені. А от розбудив  стук у двері.

- Заходьте, - крикнула я. – Все добре, я вже не сплю.

Двері відчинилися, і я побачила Лукаса. Він, до речі, був дуже гарним. І якби не був родичем, міг би навіть мені сподобатися. Коротке чорне волосся, зелені очі, високий зріст та досить хороша фігура. Повна копія свого батька.  От тільки інколи погляд міг відштовхнути. І чомусь в мене складалося враження, що він не так вже й радий тому, що я тут. Але я можу й помилятись, бо ще не надто добре знаю Мералісів.

- Там сніданок вже готовий. Ми чекаємо на тебе, - Лукас намагався посміхнутися, та виходило в нього не дуже добре. – Рейна хотіла дати тобі ще поспати, але вже дуже хоче провести ще часу зі своєю онучкою. Та й дід щось там вигадав.

- Дякую, - відповіла я. - Я буду за кілька хвилин.

Він же лише кивнув та вийшов з кімнати. Може я собі просто вигадала цю незрозумілу незручність між нами. Я ж не знаю Лукаса, в нього може бути такий характер. Принаймні зараз не хотілось про це думати. Я насолоджувалась часом з близькими.

Швидко привівши себе до ладу, я вдягнулась та спустилась в обідню залу. І правда, вся родина вже зібралася. Навіть Лівія, яка весь час проводила за підготовкою до навчального року в університеті. Привітавшись, я сіла на вільний стілець, який, як я зрозуміла, був моїм місцем за родинними обідами.

Завжди залишались порожніми сім. Чотири належало померлим синам Рейни та їх дружинам, ще два Самаелю та Діані, і останній для Жаклін. Коли я дивилась на них, то ставало сумно. Як родина буде розширятись, тоді будуть доставлятись стільці, але ці стоятимуть завжди.