Вірний напарник

Минув ще рік, а кількість охочих прикупити щось із Землі збільшувалася в геометричній прогресії. Мервін обмірковував варіант продажу Землі. "Чи гуманний це вчинок? Мене не цікавить, що скаже громадськість. Зазвичай вона все засуджує, або сприймає в багнети. Люди бояться чогось нового чи незвіданого. У цьому вони відрізняються від решти рас. Тому прибульці знайшли нас, а не ми їх. Людей цікавить тільки скільки вони їстимуть на день, і скільки спаровуватимуться. Буває, виникає відчуття, що людей можна теж продавати як вторсировину. Але ж я теж людина. Однак із Землею маю мало спільного. "

Загадковий гість ще не раз прилітав на Землю.

-Я помітив, що ти тут один живеш?

-Так, це моє холостяцьке гніздо.

-Про тебе стільки пліток і розмов уже ходить, не тільки на моїй планеті. Тобі потрібен хороший захист. Я тобі привезу деяких людей, а ти сам вибереш. Ці хлопці добре знають свою справу.

-Було б непогано, дякую.

Як і сказав новий друг Мервіна, ці хлопці явно знали свою справу. За його словами, це корінні жителі сусідньої планети.

Мервін з невеликим здивуванням оглядав трьох хлопців і навіть не знав, як оцінювати ситуацію: перед ним стояли три машини, м'язи наче витесані з каменя, обличчя байдужі, на яких було відображено багато важких подій.

-Мне потрібно поговорити з кожним із вас, хлопці, окремо.

Мервін пішов у кімнату переговорів. Хлопці переглянулися, вирішуючи, хто піде першим.

Пішло приблизно півгодини на те, щоб визначити, яка людина потрібна Мервіну.

Ним виявився не найбільший із цієї компанії хлопець. Але Мервін помітив його аналітичні здібності, і прагнення до навчання та розвитку.

Гість полетів, під приводом невідкладних справ.

Йшли місяці. Мервін почав звикати до Чака (його охоронця). Чак був із ним відвертим, розповідав про своє особисте життя, особливо, коли була можливість розслабитися від напруженої роботи. Так, одного разу Мервіна покликали на одну розважальну програму, присвячену створенню союзу 9 планет, яка була в 75 світлових роках від Землі. Туди він полетів разом із Чаком.

Після офіційної частини заходу, було накрито столи. Такої кількості та розмаїття їжі можна побачити тільки в найсолодших снах. Мервіну, як і Чаку, було не в першій переміщатися планетами, тож вони почувалися, як удома.

Весь цей час до Мервіна підходили різні прибульці, багатьох він уже знав, інші ж просто хотіли подивитися на живого землянина. Були компліменти, на кшталт: "Як ви з такими тонкими пальцями живете? Чому їх тільки 5?" "Місцева зірка спалить вашу ніжну шкіру, може вам дати засоби від опіків?". Після цих колючих жартів гості заливалися гучним сміхом. Щоб уникнути зайвої уваги, Мервін із Чаком знайшли місце на величезній веранді й сіли у два розкішні крісла, оббиті шкірою істоти невідомого походження.

Мервін почав:

-Вони такі уважні, просто помру зараз...

Чак сидів із величезною тарілкою, набитою закускою, він заговорив із повним ротом, при цьому іноді запинаючись, щоб прожувати:

-Та годі вам, босе. Ви їх бачили? ... Схоже... Природа тільки нас із вами вшанувала... Коли конструювала в утробі матері. Подивіться на цих помічників комісара, у них же хобот замість носа.

Мервін розсміявся:

-Вони просто заздрять нам.

-Однозначно, - Чак відкрив рот і випустив повітря.

Мервін закрив обличчя рукою, а Чак розреготався як дівчинка:

-Смішно ж, вийшло не гірше, ніж у балістичної установки.

-Головне, щоб нас за це не посадили. Адже тут дуже вразливі особистості, виховані в царських ложах.

-До речі... Чому вас звуть "Кунду"?

- "Кунду" означає цілеспрямований, здоровий правитель. Це дуже давня мова. Мене так під час війни назвали.

-Я давно хотів запитати... У вас ледве помітний шрам на зап'ясті. Такі залишали тільки стерв'ятники із Засохлої планети.

-Так, я брав участь у тій війні.

-У якому загоні?

-Ц-114.

-Д-98.

-Тебе забирали в полон?

-Так, ті дні іноді приходять до мене у снах. Страшно було всім. Ми з хлопцями висіли на ланцюгах близько трьох тижнів у забутих колодязях під виснажливою спекою. Стерв'ятники катували по кілька годин, оскільки інформатора нашої групи вбили через кілька днів після зеніту. Серце з кожним днем стукало дедалі рідше. Якби не адреналін у наших комплектах, там би й залишився... Висіти.

-Я був інформатором групи Ц.

Чак із непідробним здивуванням подивився на Мервіна:

-Не може бути, ви один із тих 50 бравих хлопців?

"Браві" - це голосно сказано. Було нелегко. У мене була упаковка таблеток. Таємно я приймав дві, а то й три знеболювальні. Я розумів, що житиму доти, доки пачка не спорожніє. Біль відчувався, але не так гостро. Коли йшов п'ятий тиждень, я зрозумів, що треба знижувати дозування. З кожним днем я все більше відчував біль, і думав, що ще трохи - і все. Але я подолав цей бар'єр. Усі мої нервові закінчення були знищені. Тільки після цього я став водити їх по хибному сліду, а потім у засідку тильних груп.

-Зате ми вижили.

-Це точно.

-А я бачив перші групи, які атакують.

-Ще?

-Так. Навіть коли я був підвішений на ланцюгах, у якійсь дірі, я все ще думав про ці моменти. На поверхні я відчував себе таким маленьким. Скрізь пустеля, куди не глянь. Все-таки, Грааль дуже великий. Сліпуче сонце. У скафандрах не продумали систему охолодження. Тому багато хто загинув через те, що елементарно непритомнів від теплового удару.

-Звідки тебе призвали?

-У цей момент я допомагав батькам на нашій фермі. Наша раса вирізнялася фізичною підготовкою і витривалістю. Мені вистачило двох років важкий підготовки. Під кінець же війни на планету прибуло лише два кораблі, а відлітало 17.

-Я працював на шахті, у крайніх землях. Я туди прибув років 50 тому. Із Землі мене забрав один з елітних солдатів комісара. Він летів на дуже високій швидкості. Зустрічний метеорит зніс кабіну разом із хлопцем. А я вже ні на що не сподівався. Тоді до мене підлетів величезний корабель місцевих рудокопів. Вони хлопці серйозні. Дуже сильні, можливо, сильніші за тебе. Там був лікар. Швидко і якісно ставив усіх на ноги. Він постійно напихав мене таблетками. І після війни теж збирав по шматках. Краще тобі не знати, в якому вигляді мене доставили.