Перший контакт

Мервін Маккей народився в листопаді 1989-го. Жив у повноцінній щасливій родині. Коли йому було 13, мати пішла до іншого, у 16 батько помер від передозування. Після цього він став спілкуватися з "покидьками суспільства" і розкрив у собі талант домовлятися, навіть якщо ситуація дуже важка. Так він почав продавати наркоту. Після того як він повністю побачив увесь нелегальний бізнес на власні очі, щодня шукає причину, чому він має завтра прокинутися.

Будильник прогримів, немов грім, розвиваючи залишки сну в очах хлопця. З вікна дув прохолодний морський вітер, сонце тільки визирало над низькими дахами. Десь далеко протяжно кричали чайки. Мервін зморщився від болю: усю ніч він проспав на тій щоці, в яку йому зарядили з півтижня тому. У цій бійці йому також зламали руку, тож для повної працездатності він приймав знеболювальні. Саме цей препарат дають в армії, повністю заглушаючи біль, людині не хочеться спати, і працює вона не гірше за звичайну. Руку йому лікував лікар, який працює на його начальників, там він і дізнався про ці чарівні ліки.

На вулиці не було ні душі, тільки старий старий з будинку навпроти, який сидів біля вхідних дверей. Мервін кивнув у його бік, і попрямував у центр міста.

Раптом він почув оглушливий рев, немов сотні спортивних машин пронеслися над ним. Він присів навпочіпки і почав озиратися, шукаючи джерело шуму. З подивом, підкинувши голову, він побачив фігуру, схожу на автобус, прозору і велику, що висіла в повітрі. У цей самий момент фігура почала проявлятися, і цей прозорий камуфляж зник. Це й справді було дуже схоже на автобус, тільки замість коліс стояли чотири величезні двигуни, від яких нині йшов дим і неприємний запах. Мервін сів на землю і почав задкувати назад. Він був спантеличений, чи це був тріп, чи реальність, чи він ще не прокинувся.

З одного зі боків цього химерного транспорту відкинулися дуже масивні двері, і звідти вийшов людиноподібний образ. Він був набагато вищим і на вигляд сильнішим за людину. На його тілі було щось, що нагадувало скафандр, а на обличчі - респіратор. В одній руці в нього була зброя, невідома раніше людству, а в іншій - апарат із якимись обчисленнями. Він озирнувся, і побачивши Мервіна, попрямував до нього. Мервін судорожно опустив руку в кишеню і почав шукати пігулки, прибулець, не думаючи, підкинув зброю, і почав дивитися на хлопця через мушку. Він почав говорити, проте його мова була незрозумілою. Мервін взяв себе в руки, став на коліна й опустив голову. Хлопець почув, як незнайомець підійшов ближче і продовжував щось говорити, Мервін мотав головою з боку в бік, показуючи, що не розуміє. Через деякий час він відчув, як хтось сильно його штовхає в плече. Після того як він підняв голову, побачив, що прибулець штовхає його пальцем і простягає якийсь предмет. За формою він нагадував навушник. Мервін оглянувши пару секунд девайс, засунув його у вухо. Через кілька секунд, немов голка увійшла в мозок, Мервіна скрутило від болю.

-Тепер розумієш? -, прибулець запитав із байдужістю.

-Хто ви!?

-Що це за планета?

-Земля.

-Земля?!

-Ну так, хто ви такий?

Прибулець стурбовано озирнувся на всі боки, і потім обняв руками голову:

-Не може бути... Це ж... Вставай, підеш зі мною.

-Ні... Я?...

Прибулець грубо схопив Мервіна за плече і потягнув у корабель. Там він одягнув на нього шолом і причепив шланг до ємності, мабуть, із киснем. Потім почав натискати на якісь кнопки, після чого люк із шипінням закрився. Хлопець залишився наодинці з якоюсь інопланетною істотою на інопланетному кораблі. Однак у цей момент почала свою дію таблетка, і Мервін трохи заспокоївся. Нарешті прибулець сів на місце пілота і запустив двигуни, вібрацію яких хлопець відчув усім своїм тілом. Після чого ж вони почали підніматися в повітря, дуже швидко набираючи швидкість, так що Мервіна придавило до задньої стінки корабля. Через ілюмінатор він побачив, як вони летять вище хмар, потім долають і зовсім атмосферу.