Розділ 18 "Нове життя"

Важко сказати, що сталося після останніх почутих слів. Принаймні сам юнак точно не міг би описати свої остаточні відчуття. Перший спогад його нового життя почався саме з цього звуку. Як не дивно, це був звичайний ранковий будильник.

– Що за?! Де я? – Вільям прокинувся, не в змозі ані зрозуміти, ані пригадати. – Яке сум’яття в голові… – промовив він і підвівся з ліжка. На подив, він усе ще був одягнений у те старе лахміття дев’ятнадцятого століття. Поглянувши в дзеркало, дещо одразу пригадалося, а дещо лишалося під покровом загадок. Побачене справді спонукало його з’ясувати якомога більше. Кімната, яка, як з’ясувалося пізніше, належала йому, зовсім не нагадувала його попередньої. Вона здавалася старомодною для людини з іншого світу, але водночас затишною.

За шторами відкривався краєвид на невисокі будинки із засніженими дахами. Утім, подекуди виднілися гігантські хмарочоси, що вражали своїми розмірами. Стояв темний зимовий вечір, сповнений невідомих і загадкових звуків.

Це місто також називалося Ветфордом, але належало до іншої реальності з безліччю унікальних особливостей.

– Мабуть, це якась квартира, – мовив він, відчиняючи двері й оглядаючи все довкола. У центрі вітальні височіла двометрова ялинка, прикрашена блискучими кульками та сяючими гірляндами. Різноманітні статуетки, сніжинки й інші символічні прикраси заспокоювали й тішили кожного, хто їх бачив. З кухні линула приємна музика 40-х років XXI століття. – Якщо це сон, то краще прокинутися, бо логічного пояснення всьому навколишньому я знайти не можу, – він обводив поглядом кожен куток, від дрібних деталей до великих предметів, уважно їх розглядаючи. Тут були телевізор, червоний диван, різноманітні вазони, чудові картини, шафи й полиці, наповнені невідомим вмістом. Вітальня, як і решта кімнат, нагадувала про наближення свята, вражаючи новорічними елементами. Чим довше хлопець розмірковував над заповітом Автора, тим яснішою ставала картина. На відміну від минулого життя, тут усе було таким, про що він мріяв.

Зазирнувши на кухню, він помітив Лінду, яка щось готувала. Приємні аромати заполонили його ніздрі, але він продовжив огляд нового житла. Раптом почувся звук ключа у вхідних дверях. За мить на порозі з’явився усміхнений Сем. Його щоки палали рум’янцем, а веселі очі з насолодою розглядали лахміття на братові.

– Друже, ти що, на маскарад зібрався? Де ти це відкопав? Чи застряг у Середньовіччі? – ще одна несподіванка у вигляді брата виринула з-за дверей, здивувавши обох.

– Ти живий? Ти трохи змінився, як і все довкола, але це дрібниці.

Прибулець прошмигнув у прохід і за кілька хвилин уже стояв надворі. Широкий проспект, що розкинувся перед його очима, вражав просторами, де панували холодні, буйні вітри та завірюхи. Туман додавав таємничості, приховуючи в собі щось більше, ніж просто міський пейзаж. У Ветфорді починало сніжити. Кучугури білого снігу дедалі зростали. Цю красу можна було споглядати вічно.

– Віле, що з тобою? Ти мене лякаєш! Уже десята ранку, а ти ніби щойно прокинувся! – шаленим поглядом молодший брат не вгавав. Він обернувся й продовжив розпитувати:

– Який зараз рік? Скажи, що тут сталося? – Тепер Сем справді злякався, такого запитання він точно не чекав.

– Узагалі-то 2087 рік, січень. Ем, а що таке? Тобі бурулька на голову впала?

– Бурулька? То вони тут теж є! Оце так…

Через негоду й безліч запитань без відповідей Сем змушений був залишити товариша на самоті.

– Виходить, він допоміг мені. Саме завдяки ньому я потрапив у світ, про який так мріяв! Не віриться, що ще тиждень тому все це, – Вільям обвів поглядом зимовий краєвид і рушив далі, – навіть не існувало в моїй уяві. Я не замислювався над тим, що пережив, не зосереджувався на суті життя, не думав про завтра. Мабуть, доля поставила мені це запитання, і я сам на нього відповів. Можливо, минулого разу я припустився великої помилки, живучи у світі чужих людей, які мені не подобалися, але мені пощастило – доля дала шанс усе виправити…

Усе має свій кінець, тож навіть ця складна для розуміння пригода завершилася. Хоча чимало запитань лишилося без відповідей. Усі вони важким тягарем ляжуть на плечі Вільяма, але він, без сумніву, зможе подолати перешкоди й осягнути найглибші слова, почуті раніше. Доки нерозгадане залишається нерозгаданим, поставити крапку в цій історії неможливо, адже і Мейрфрейт, і Бен Джеймс усе ще поруч. Вони дивляться на хлопця, а йому лишається зробити власний вибір: або продовжити боротьбу за свободу думки радикальним шляхом, або стати на бік радикалів і вирушити новою дорогою в нове життя, що приховує ще більше однозначних запитань і двозначних відповідей…

8 грудня 2023 р.

Вибір – це те, що вирізняє кожну людину. Саме він може або змінити наше життя, або змінити нас самих, а в який бік – вирішить лише доля, на яку найкраще впливаємо ми самі.

Булава Вадим