Розділ 18 "Нове життя"

Важко сказати, що відбулося після останніх почутих слів. Принаймні, сам парубок точно не може описати свої останні почуття. Перший його спогад нового життя починається саме з цього звуку. Як не дивно, та це був звичайний ранковий будильник. 

– Що за?! Де я? – Вільям прокинувся і тепер не міг ні зрозуміти, ні згадати. – Якесь сум'яття в голові… – мовив він і підвівся з ліжка. На вдивовижу він досі був одягнутий у те старе лахміття дев'ятнадцятого століття. Поглянувши у дзеркало, дещо згадалось одразу, а дещо залишалося під куполом загадок. Після побаченого йому справді кортіло прояснити якомога більше. Кімната, яка як пізніше виявилося, належала йому зовсім не нагадувала його минулу. Вона виглядала для нього, як для людини з іншого світу, якось старомодно та все-таки затишно. 

За його шторами відкривався краєвид на невисокі будинки, дахи яких, були вкриті снігом. Щоправда гігантські хмарочоси також подекуди траплялися, дивуючи своїми габаритами. Був темний зимовий вечір із безліччю невідомих та заплутуючих звуків.

Це місто також називалося Ветфордом, щоправда з іншої реальності, у якій було багато своїх унікальних особливостей. 

– Певне, це якась квартира, – мовив він, відкриваючи двері і озираючись навкруги. У самому центрі вітальні розташовувалася двох метрова ялинка, прикрашена блискучими кульками та сяючими гірляндами. Різні статуетки, сніжинки та інші символічні прикраси заспокоювати і радували кожного, хто їх бачив. З кухні лунала приємна музика 40-х років 21 століття. – Якщо це якийсь сон, то краще прокидатися, адже логічного пояснення всьому оточуючому я знайти не можу, – він нишпорив очима від кожного кутка і незначної деталі до великих речей, розглядаючи їх. Тут був і  телевізор і червоний диван, різні вазони і чудові картини, шафи і полиці, наповнені невідомим вмістом. Вітальня, як і всі кімнати, нагадували про неминучість свята, вражаючи своїми новорічними елементами. Чим довше хлопець роздумував над заповітом Автора, тим яснішою ставала картина. На відміну від минулого життя, у цьому все було таким самим, про яке він сам мріяв. 

Зирнувши на кухню, він помітив там Лінду, яка щось готувала. Приємні аромати заходили йому у ніс, але він продовжив огляд нового житла. Аж раптом він почув, як хтось повертає ключ у вхідних дверях. Незабаром на порозі стояв усміхнений Сем. Його щоки грали рум'янцем, а веселі очі задоволено оглядали шмаття на браті.

– Друже, ти що, на маскарад зібрався? Де ти це знайшов? Чи ти у Середньовіччі застряг? – ще одна неочікуваність у вигляді брата вигулькнула із дверей, здивувавши обох. 

– Ти живий? І ти трохи змінився, як і все навколо, але це пусте. 

Прибулець прошмигнув у прохід і всього за лічені хвилини вже стояв надворі. Широкий проспект, який простирався перед його очима дивував своїми просторами, на яких панували холодні, буйні вітри та завірюхи. Туман додавав свій відсоток таємничості, ховаючи у собі дещо більше, ніж просто пейзаж міста. У Ветфорді починало сніжити. Кучугури білої крупи все росли і росли. Це можна було споглядати вічно. 

– Віле, що з тобою? Ти лякаєш мене? Вже десята ранку, а ти ніби тільки прокинувся? – шаленим поглядом, проте молодший не вгавав. Він обернувся та продовжив розпити:

– Який зараз рік? Скажи, що тут трапилося? – Тепер Сем дійсно злякався, такого запитання він точно не очікував. 

– Взагалі-то 2087 рік, січень. Емм, а що таке? Тобі що, бурулька на голову впала? 

– Бурулька? То вони теж існують! Оце так-так… 

Через не найкращу погоду та безліч запитань без відповідей, Сем був змушений залишити товариша наодинці. 

– Виходить він допоміг мені. Саме завдяки ньому я потрапив до світу, про який так мріяв! Просто не віриться, що ще тиждень тому все це, – обвів поглядом зиму Вільям і рушив далі, – навіть не існувало у моїй голові. Я не задумувався ні над чим з того, що пережив, не зосереджувався на сутності життя, не думав про завтра. Певне, доля задала мені це запитання, і я сам відповів на нього. Можливо, у минулий раз я зробив велику помилку, живучи у світі зовсім інших людей, які мені не подобалися, проте мені пощастило, доля дала мені шанс виправити помилку…

Все закінчується, тож навіть така складна для розуміння пригода закінчилася. Хоча насправді нерозгаданим залишилося чимало питань. Всі вони важким тягарем ляжуть на плечі Вільяма, проте він, безперечно, зможе подолати всі перешкоди і зрозуміти найважчі слова, які чув раніше. Доки нерозгадане лишається нерозгаданим, крапку у цій розповіді поставити просто неможливо, адже і Мейрфейт, і Бен Джеймс досі поруч. Вони дивляться на хлопця, а йому залишається лише здійснити власний вибір: або продовжити боротьбу зі свободою думки радикальним підходом, або ж самому стати на бік радикалів, і почати нову дорогу у нове життя, яке ховає ще більшу кількість однозначних запитань і двозначних відповідей…