Розділ 16 "Фінальний вибір душі"

– Ця сила… Скільки часу минуло… Дивовижа, та й годі! Я ніколи не почувався настільки добре! – факели в кімнаті згасли, а очі Віла спалахнули блакитно-сліпучим сяйвом. Розпочався невідомий процес, і емоції переповнювали його.

– Так мало бути? Що з ним коїться?

– Звідки мені знати? Я також не знайомий із процесом метаморфози, хоча щось подібне я читав у тій книзі…

Тим часом гуркіт, схожий на грім, заполонив не лише кімнату, а, здавалося, увесь світ. Від нього закладало вуха, хотілося кричати. Голова розколювалася, світ кружляв, а промені світла, що виривалися з рук Вільяма, ставали дедалі яскравішими. В очах головного "джерела світла" замерехтіли дивні, досі небачені вогники.

Все навколо шаленіло. Процес перетворення прискорювався.

– Ким я був?! Ні, це якийсь обман! Чому ці образи проносяться так швидко? Хто хоче мені це пригадати? – невимовний гнів наростав, такого рівня непідконтрольності він раніше не міг навіть уявити.

– Щось пішло не так! Може, це через помилку?

– Але де ми могли її припуститися? Я особисто прорахував, до чого це може призвести, і скажу прямо: тут замішане щось іще!

– Я знаю, що ти тут! Виходь! Інакше я сам тебе знайду! – помаранчево-золотистий промінь вирвався з руки Вільяма і з усією прихованою силою розтрощив найближчу стіну. Вибух був потужним, але, на щастя, Чарльза і Дейва не зачепив. Полиці з книгами спалахнули особливим, неприродно лютим вогнем.

– Що я роблю? Тікайте, чорт забирай! Воно поглинає мене, але водночас прагне проявитися! У кожному кутку – його очі, у кожній стіні – вуха, а в кожному темному місці – воно саме, і воно надто сильне, – промовляючи це, хлопець схопився за голову. Підсвідомість шепотіла, що незворотне близько, адже здоровому глузду вже не лишалося місця в уяві такої сили.

– Мейрфрейте, це ти! Так, а хто ж іще? Це ти заманив мене сюди? Дав підказку, а я, мов слухняне ягня, одразу прибіг? Це моя помилка, чуєте?! І ніхто не має постраждати через мої прорахунки! – область дії сяйва раптово почала скорочуватися. Це легко пояснити: фантазія прямо пропорційна впевненості того, хто її творить. Світи, що ховаються в нас, залежать лише від нас самих. Якби ми не вірили в них, вони б просто зникли.

– Швидше, Дейве, за мною, у нас є одна схованка, – вигукнув Джексон на ходу і стрибнув у першу-ліпшу діру в стіні, яку помітив.

– Бачиш? – шепотів той дивний голос. – Тепер, крім нас, тут нікого немає. У тебе два шляхи: або йти до мене, або загинути без пам’яті й сліду в іншому часі іншої реальності…

Вільям задихався, крок за кроком темрява пронизувала його єство. Схоже, у Мейрфрейта був план, тоді як борець зі злом не міг зібрати себе докупи.

– Усе навколо – ілюзія! Розумієш? Зараз я всередині твоєї душі, а не моєї! Звісно, тут усе підкоряється твоїм правилам, чи не так? Але навіть за таких умов ти не дістанешся до того потаємного, що я так довго ховав у собі. Можливо, я й сам не цілком задоволений людьми та їхніми вчинками. Так, саме через них я тут, але, якщо копнути глибше, усе мало статися саме так. Це сталося! Доля так вирішила, а я її прийняв. Від мене залежав лише вибір. Якби я відкинув таке майбутнє, то зараз був би десь із усіма, невідомо де! Але знаєш, я інший! Я не терплю ні таких, як ти, ні таких, як мій дядько. Здавалося, ви – протилежності, але це не так. Усі ви, на відміну від справжніх третьотипників, лише жалюгідні зрадники, що прагнули у світі боротьби лише влади й багатства. Жоден із вас не думав про те, як люди сприймають світ довкола. Для вас вони – лише маса, за яку ви змагаєтесь. Ви хочете, щоб усі сповідували лише ваші ідеї. Баєрс жив і мислив так само, але нічого не досяг! – Зі зростанням впевненості посилювалося й силове поле Вільяма. План переманити хлопця на свій бік руйнувався. Темрява відступала.

– На що ти сподіваєшся? На них? А ти уявляєш, який шанс втрачаєш? Зі мною ти вперше матимеш визнання. Спершу тебе боятимуться, але таємно поважатимуть. Інакше ти залишишся нікчемою, чия особистість буде невідомою всім, крім нас… Ми, хто прагнув змін, не лише визнаємо тебе, а й допоможемо, адже якою б не була ціна, світ мусить або змінитися, або згинути назавжди. – Вільям схопився за голову, а біль новим ударом вибив його з рівноваги. Ясність зникла, а зло наблизилося до його підсвідомості.

– НІ, ні! Ти не можеш просто нав’язати мені свою думку. Я сам маю вирішити, сам! – знесилений, він упав на коліна й відчув, як баланс сил зміщується. Темний бік обернувся проти нього, а опір слабшав.

– Заради чого тобі життя? Щоб мучитися, захищаючи жалюгідних істот? Жоден із них не простягнув тобі руки в скруті, жоден не допоміг пройти цей шлях, жоден не розгледів у тобі третьотипника.

Коло світла звужувалося. Мейрфрейт умів гіпнотизувати й проникати в підсвідомість. Такі ж здібності мав і Вільям, але він не бажав руйнувати унікальні ідеї та фантазії інших.

– Страшно? Так? Хіба вони не мали відчути це самі? У цьому світі є одне вічне правило: або ти їх, або вони тебе. Друзі, подумай! Ти вірив, що маєш друзів? – із гуркоту пролунав дикий, ненаситний сміх. – Якби вони в тебе були, то зараз стояли б поруч. Вони б вийшли з твоїх думок і захистили товариша!

– Так не можна, я стільки років вірив і сподівався… Я бачив ідеальне майбутнє живих людей, ідеальну планету. Ці думки жили, живуть і житимуть, доки існує свобода уяви. – Омега намагалася зробити нашу планету зразком ідеалу, але через низку обставин породила грізну силу з обличчям Мейрфрейта. Коли він приєднався до таємного товариства, його важко було відрізнити від інших. Він нічим не вирізнявся – принаймні так вважали. Так вважали, поки він не досяг вершин у своїй кар’єрі. Тоді його самовпевненість сягнула піку. Іноді впевненість перетинає межу й стає інструментом агресії. Агресія ж перетворюється на джерело влади, яке випромінює агресор.