Розділ 14 Таємниця літери “M”

Погляд Вільяма був спрямований на труп, з голови якого досі текла яскраво-червона кров. Він був одягнений у старі, явно зношені речі, а біля нього лежав високий циліндричний капелюх, який ймовірно йому належав. Сорочка на тілі вбитого була розірвана, а на його шкірі була видряпана літера "М". Рана від фатального знаку, на відміну від голови, не струменіла червоними потоками, однак все одно було дещо моторошно. Незабаром до місця смерті дістався і Дейв, і Майкл. У кожного  щодо цієї ситуації були свої емоції, але всі виглядали стурбованими. 

– Це дуже погано, – з важкістю в голосі холодно мовив Дейв, – Цей знак я добре знаю. Його залишив Мейрфрейт, той кого боялися всі наші агенти. Саме через нього вони здали свої медальйони і порвали з Омегою. Проте найприкрішим видається те, що цей мертвяк – це Біл. Він першив віддав свій оберіг, тому й поплатився за свій вчинок першим…

Ніхто у залі не сказав ані слова. Після побаченого всі почали боятися ще й за свої життя. Хвилювання потроху наростало. 

– Мені здається, чи… – Віл рвучко дістав карту, ще раз оглянув місце злочину і його очі буквально округлилися від жаху. В його мозку нарешті виникли певні асоціації, які були не дуже райдужними. – Ця літера. Мапа. Знак! Так! Я зрозумів суть цієї загадки. – Він витягнув з кишені, у якій завжди щось було, простий олівець і почав швидко креслити на мапі якісь лінії. Вже миттю пізніше таємниця була розгадана, а на старому, пожмаканому папері з'явилися літера М. 

– І що ж це означає? – з деяким тремтінням у голосі запитав власник закладу, – Ти вмієш заплутувати. Можливо, це твій власний талант, за який Тебе прийняли в Омегу. 

– Та, ну, невже для вас всіх данная ситуація видається загадкою? Цими п'ятьма точками на мапі Ветфорда Дейв показав місця проживання п'ятьох підозрюваних, тобто власників медальйонів. 6 знаків вже знайдені, нам залишається сьомий. І я майже на сто відсотків впевнений, що Мейрфрейт знає на кого ми полюємо. Мені залишається лише провести остаточні асоціації. 

– Чорт, я не розумію, – перебив його Дейв, – як ти  дізнаєшся все це. Ти нагадуєш мені самого нашого ворога, який теж спочатку був за нас, але вирішив все змінити. Він хотів діяти радикально, він ненавидів тих, хто не поділяв його думок. Справа всього його життя – це боротьба за владу. Взагалі мені про нього відомо мало. Ми нічого не знаємо ні про його минуле, ні про те, де він зараз. 30 років тому він досяг "свого вищого образу". Принаймні саме так він пояснив свій вихід з Омеги. Мабуть, тепер він керує своїм власним товариством, щоправда знову ж таки – найбільше достовірних даних про нього має лише наше керівництво. 

Вільям усміхнувся. Слухаючи цілу промову про життя Мейрфрейта, він ніби опинився на його місці, неначе пережив всі складнощі його життя, і тепер він мав досить ймовірні здогадки про місце знаходження сьомого медальйону. 

– Хіба не зрозуміло? Скажи, ти знущаєшся? Це ж очевидно! – єдиний з усіх оточуючих, він радісно поглянув у вікно, за яким завивала хуртовина. – Мейрфрейт точно був розумним. Якщо б я був ним, я так само намагався б збити нас з пантелику. Ця літера, на ній буквально написана відповідь! 5 точок, які позначають людей, що покинули Омегу та 4 лінії створюють його ініціал. Може, для вас це буде дивним, але це вбивство сталося через нас: він хотів, що ми побачили це і вирушили до зазначеного ним місця. Сьомий амулет, як і той, хто нам потрібний знаходиться у центрі літери М, ось тут! – показав очманілим слухачам хлопець. – Розумієте, якщо він аж настільки виділявся серед третьотипників, ця людина точно була амбітною та занадто самовпевненою. Для таких, як він центр – це точка, довершеності та сили, яку вони прагнуть досягти протягом всього життя. Схоже він ще до нас вистежив необхідного нам чоловіка. Тому ми маємо якомога швидше дістатися площі Свободи, адже наш ворог може дістатися цього місця з хвилини на хвилину.

Всі троє переглянулися. План дій було затверджено єдиноголосно, хоча кожен мовчав. 

– Не знаю, як ви, але я залишаюся. Я назавжди порвав зі своїм минулим. Правда, Дейве? А, отже, я більше не хочу згадувати, що таке авантюри, та як ми з них виходили. Якщо ж вам таки знадобиться моя допомога, ви завжди знаєте, де мене знайти. – товариші потиснули руки та розпрощалися. Атмосфера була досить сумною. Ще нещодавно у мандрівників були гарні надії на відпочинок у Майкла, та плани кардинально змінилися. 

Холодний вітер потужними поривами рвав останнє листя на деревах та, важко стогнучи, простирався над безмежними краєвидами міста.  Рукавиць у хлопців не було, тож доводилося їм нелегко.

Температура на термометрі вже перевалил за мінус 10, і на дахах почали наростати бурульки. На наступний ранок місто набуде нового образу, а його мешканці відчують настання нової пори року, яка серед всіх інших видається найнезвичнішою та найхарактернішою. 

Хоробрі та впевнені у своїх силах, наші герої продовжують свій  довгий шлях до центру. Вони не думають про те, що може статися далі, їм невідомо чи спрацює план Вільяма, чи ні. Їхня байдужість стосується майже всього, крім життя, яке вони прагнуть зберегти. 

– Сподіваюсь, твій короткий шлях правильний, мені вже не по собі від цих темних дворів та вузьких провулків! Та я не втратив свою останню надію, шанс ще є. Варто лише встигнути спіймати його, а по тому доля сама допоможе нам. 

Ближе до елітного району навіть підворотні були кращими: більш прибраними та не такими занедбаними. По троху дорога ставала дещо кращою, частішало світло у вікнах, однак меншала кількість дерев. Подекуди, де між будинками проглядалися  щілини, можна було помітити грандіозні палаци, собори та старовинні замки, які приваблювали перехожих своєю могутністю та пишністю.