Розділ 11 "Кінець світу"

За наступні секунди перед його поглядом постала кабіна авіальота N-23, його засмучені пасажири, численні сидіння по обидва боки проходу та довгий коридор, що вів до кабіни пілота. До того ж на сусідньому сидінні вже влаштувався Сем і уважно розглядав щось за вікном.

– Скільки я був у трансі? – перервав роздуми брата Вільям.

– Га? Оце так! Нарешті ти прийшов до тями! Принаймні встигнеш востаннє глянути на планету, де прожив цілих чотирнадцять років.

Ці слова повернули його до реальності, тож він схопився з місця й наблизився до вікна. Перед очима постав порожній аеропорт, який, схоже, люди покинули зовсім недавно: деякі речі, що не вмістилися в авіальоти, валялися безладно то тут, то там.

– Ні, ні, ні! Це мій останній шанс! Негайно зупиніть цей авіаліт! Я мушу залишитися! – закричав хлопець і озирнувся: позаду й попереду тяглися довгі ряди сидінь. Здавалося, ніхто не звертав на нього уваги. Усі сиділи похмурі, пригнічені. Атмосфера в кабіні не вселяла жодних надій. Попереду, крім випробувань, ніхто не бачив нічого кращого.

Вільям, не зважаючи на запитання брата, просувався все далі й далі вглиб переповненого салону. До виходу залишалися лічені метри, напруга зростала. Спека в кабіні була нестерпною, сильнішою, ніж будь-коли. Кондиціонери вже майже не рятували, пасажири буквально обливалися потом, але він усе ж подолав останні важкі кроки. Перед очима постали великі залізні двері з маленьким скляним віконцем, через яке ще можна було поглянути на Землю востаннє.

Рука мимоволі потягнулася до ручки дверей, аж раптом із темного кутка салону виринула знайома постать.

– І куди ж ти зібрався? Невже не ясно, що перебувати на планеті ще кілька хвилин – це вірна смерть? – промовив Шерлок, пильно зиркнувши кудись убік.

Увесь ентузіазм Вільяма миттєво згас. Схоже, ця довга пригода завершилася невдачею. Шансів покинути авіаліт не залишалося. За дверима його чекали лише смерть і полум’я. Ще мить – і світ спалахне вогнем. Це був той відчайдушний момент, що став фіналом тридцятирічної боротьби. Переживання, сподівання, біль – усе пішло прахом. Шалені плани розвіялися, варіантів не лишилося. Але чи справді це так? Це важке питання гуділо в голові хлопця. Та, можливо, не все ще втрачено. Остання надія жевріла десь глибоко. Рятівна думка блиснула в його свідомості. Обережно рука потяглася до кишені й несподівано намацала там щось. Це була та сама золота монетка з літерою J, яку дав Бен. Виявляється, сон не був просто сном, і план миттю відродився. Так, Джеймс казав, що Шерлоку можна довіряти, і, мабуть, це правда.

– Слухай, у мене є дещо, що, здається, пов’язане з тобою, – відповів Вільям і показав свою знакову знахідку. Очі Шерлока розширилися від подиву: він чудово пам’ятав цей символ, який бачив востаннє так давно.

– Звідки в тебе медальйон Джеймса? Ти не міг його отримати… хоча все можливо. Чорт, якщо це правда, то за клятвою, яку я дав колись, я мушу тобі допомогти. На жаль чи на щастя – ще не знаю, але впевнений, що в Бена є план…

– Сподіваюся, але іноді треба просто діяти, тож зараз я мушу покинути цей транспорт. – Шерлок насупив брови й трохи занервував: він не хотів, щоб хтось дізнався про його причетність до таємного товариства.

– Скажи-но, ти чув щось про "Омегу"? – Вільям остаточно розгубився й просто мовчав. А Шерлок вів далі: – Звісно, це погано, що ти не знаєш, але… Гаразд, тобі варто знати: Омега – це секретна організація опозиції, яка, кажуть, має доступ до інших світів. Усе це дуже складно, і я сам знаю небагато про верхівку нашого "клубу". Єдине, що мені відомо, – ми всі не підтримували владу, хоча б через її ставлення до довкілля.

Вільям був приголомшений, хоча давно підозрював, що Бен міг бути причетним до провокаційних рухів і сумнівних організацій.

– Отже, тепер я знаю частину цієї великої таємниці. Хай там як, мені стало легше, адже лише зараз я розумію, з чим маю справу, – обоє замовкли на якийсь час, поринувши кожен у свої думки.

– Знаєш, – почав Шерлок, – Омега не зашкодить ні тобі, ні комусь іншому. Ми не сектанти, не вороги світу, ми лише хочемо, щоб люди побачили світ нашими очима. Можливо, ти й сам іноді про це замислювався. Чи не спадали тобі на думку радикальні ідеї? Звісно, спадали, але ти їх стримував. Я сам такий, тож навіть не сперечайся! Усі ми однакові: сповідуємо ті самі погляди, ненавидимо тих, хто з нами не згоден. Ми особливі, тож я дозволяю тобі вийти й зробити те, що задумав. – Шерлок відступив убік, звільняючи шлях до свободи. Ще один рух – і гаряче повітря з аеродрому увірвалося до салону.

– Бувайте, я ніколи вас не забуду! Ви справді мені допомогли, ще раз дякую!

– До зустрічі… – лише промовив рятівник. За секунду двері знову зачинилися, і Вільям залишився сам посеред нового, розпеченого світу.

Ці секунди могли тривати вічно. Смуток відступив, звільнивши місце хвилюванню.

– Остання людина на планеті. Хто б міг подумати! Ні, цього ніхто не передбачив, крім Бена. Але навіть він тепер далеко. І Сем також. Ех, казав же, що полетимо разом, а вийшло навпаки: він там, а я тут. Хтозна, можливо, я вже ніколи їх не побачу…

З характерним звуком двигун авіальота запрацював. Гудіння дедалі наростало, аж поки не досягло піку. Для тих, хто був усередині, цього звуку не існувало – вони його просто не чули. Натомість Вільям затулив вуха долонями й відійшов якомога далі, але нічим не міг заглушити його силу.

За хвилину авіаліт з усіма пасажирами злетів у небо. Останні помаранчеві вогні мигнули на темно-помаранчевому тлі Землі. Одна щира сльоза впала на вигорілу траву.

Десь далеко, серед зірок, що все ще сяяли, зник і N-23. Після цього з плечей Вільяма наче камінь упав. Відчай відступив. Він відчув свою значущість у глобальній боротьбі, а серце знову згадало, що таке впевненість.