Розділ 11 "Кінець світу"

За наступні секунди перед його поглядом постала кабіна авіальота N-23, його засмучені пасажири, безліч сидінь по обидва боки від проходу і довгий коридор, який вів до кабіни пілота. До того ж на сусідньому місці вже примостився Сем й уважно щось розглядав у вікні.

– Скільки я був у трансі? – перервав задуми брата Вільям.

– Га? Оце так так! Нарешті ти отямився! Хоч встигнеш востаннє поглянути на планету, де прожив довгі чотирнадцять років.

Від цих слів реальність повернулася до нього, тож він схопився з місця і наблизився до вікна. Перед його поглядом постав порожній аеропорт, який схоже був повністю покинутий людьми, щоправда досить нещодавно, адже деякі речі, що не вміщалися до авіальотів, були безладно кинуті то тут, то там. 

– НІ, ні, ні! Це моя остання можливість! Негайно зупиніть цей авіаліт! Я маю залишитися! – закричав хлопець і озирнувся: як позаду так і попереду нього були довгі ряди сидінь. Здавалося, на нього ніхто не звертав увагу. Всі сиділи похмурі, смутні. Атмосфера, що панувала у кабіні не могла похвалитися особливими надіями. Попереду, крім випробувань, ніхто не бачив нічого іншого або кращого.

Вільям, не дивлячись на запитання брата просувався далі і далі, вглиб переповненого салону. Залишалися лічені метри до виходу, напруга наростала. Спека, що стояла у салоні була сильнішою ніж будь-коли. Кондиціонери вже практично не допомагали, а всі пасажири буквально "вмивалися потом", однак він зміг ступити ті останні та важкі кроки. Перед його поглядом постали великі залізні двері, щоправда у них було невелике скляне віконце через яке можна було востаннє поглянути на Землю. 

Рука якось сама собою потягнулася до ручки дверей, аж раптом з темного кутка кімнати винирнула знайома постать. 

– І куди ж це ти зібрався? Невже не зрозуміло, що саме перебування на планеті через лічені хвилини може стати смертельним? – мовив Шерлок і пильно поглянув кудись вбік. 

Весь ентузіазм Вільяма миттю згас. Схоже, що ця довга пригода закінчилася невдало. Шансів покинути авіаліт немає. До того ж за його кабіною немає аж ніяких інших речей, як смерті та полум'я. Ще мить – і світ опинитися у вогні. Це був той момент відчаю, який став фактично фіналом довгої тридцятирічної боротьби. Переживання, сподівання, біль – все пішло шкереберть. Всі шалені плани вмить зникли, тепер варіантів не залишилося. Але чи точно це так? Важке запитання, що вирувало в голові хлопця. Хоча здається втрачено ще не все. Можливо, остання надія таки не згасла! Думка, яка могла стати рятівною блиснула в його голові. Обережно рука хлопця потягнулася до кишені, і навдивовижу знайшла там дещо. Це була та сама монетка з чистого золота та з буквою J, яку дав Бен. Виявляється сон був не зовсім сном, а план одразу ж відродився. Так, Джеймс казав, що Шерлоку можна довіряти, а тому скоріше за все це правда. 

– Слухайте, в мене є одна річ, з якою ви маєте якимось чином бути пов'язані, – відказав Вільям і показав свою значущу знахідку. Очі Шерлока розширилися від здивування, він чудово пам'ятав цей символ, який востаннє бачив так давно. 

– Звідки у тебе медальйон Джеймсів? Ти ж не міг його отримати, хоча реально все. Чорт, але якщо це дійсно так, то за клятвою, яку я склав раніше, я мушу тобі допомогти. На жаль, чи, на радість, поки не знаю, та я впевнений, що у Бена є план…

– Сподіваюсь, та інколи просто потрібно діяти, тож зараз я мушу покинути цей транспорт. – Шерлок наморщив лоб і трохи занервував – він не хотів, щоб хтось дізнався про його належність до таємного товариства. 

– Скажи но, ти знаєш щось про "Омегу"? – Вільям заплутався остаточно, тому просто мовчав. А от Шерлок вів далі, – звісно це погано, але… Гаразд, ти маєш хоча б дізнатися, що Омега – це секретна організація опозиції, яка нібито має доступ до різних світів. Це все дійсно складно, та й я сам мало що знаю про верхівку нашого "клубу". Єдине, що мені відомо це те, що кожен з нас не підтримував дії влади, як мінімум через її ставлення щодо навколишнього середовища. 

Вільям був ще більше шокований, проте він вже давно підозрював, що Бен міг бути причепний до різних провокаційних рухів та сумнівних організацій. 

– Отже, тепер є частина цієї великої таємниці. Як би там не було, та тепер мені буде легше, адже тільки зараз я знаю з чим маю справу, – обоє замовкли на деякий час, хоча кожен думав про своє. 

– Знаєш, – почав Шерлок, – Омега не зашкодить ні тобі, ні взагалі нікому. Ми не сектанти, не вороги світу, ми тільки хочемо, щоб кожна людина поглянула на світ з нашого боку. Можливо, ти й сам інколи про це задумувався. Чи не потрапляли радикальні думки до твоєї уяви? Звичайно, потрапляли, але ти стримував їх. Я сам такий і не сперечайся навіть! Всі ми однакові, сповідуємо одній й ті самі погляди, ненавидимо тих, хто не погоджується з нами. Ми особливі, тож я дозволяю тобі пройти назовні і зробити все, що хотів. – Шерлок відійшов убік, відкриваючи шлях до свободи. Ще один рух – і пара з аеродрому повалила в салон. 

– Бувайте, я ніколи не забуду вас! Ви справді допомогли мені, ще раз дякую! 

– До зустрічі… – тільки й сказав рятівник ситуації. За секунду вихід знову закрився, а Вільям залишився сам один посеред нового жаркого світу. 

Ці секунди могли тривати вічно, подих суму повністю відійшов на другий план, зробивши вільне місце, яке невдовзі зайняло хвилювання.