Розділ 10 "Єдина надія"

Дорога була далека. Атмосфера в машині була дійсно напружена. Мері навіть не здогадувалася про смерть її чоловіка. Її повідомили фальшиву інформацію, згідко якої Бен вирішив залишитися в своєму бункері і знаходитися там роками. Її наївність була настільки дивна, що Шерлок трохи прослизився. Хоч він і робив все, що казав його бос, та почуття несправедливості все ж давало про себе знати. Йому було важко думати про те, що вони зчинили, він  не хотів у це вірити, біль який довгі роки не давав про себе знати знову проявився. Зараз, коли дороги назад вже немає, пам’ять нагадувала як давно забуті, так і сучасні події. Офіцер не показував своїх переживань, та якби з ним зав’язалась провокаційна розмова він би розколовся. 

В душі Сема теж було багато змішаного: запитання до брата, страх перед майбутнім, неочікуване вбивство.

На відміну від інших, йому було відомо найменше. Можна сказати, що на нього ніхто навіть не звертали уваги, думки водія, та інших пасажирів були прикуті до старенького радіо, яке ще якимось дивом працювало і сповіщало про останні новини:

– Вже більше 100 великих вихорів з’явилися на поверхні Землі та їхня кількість збільшується в геометричній прогресії! Якщо виходу не буде знайдено загине ще  більше людей. На щастя, навколо Ветфорда поки не помічено жодних загроз, та це не означає, що так буде завжди! Так, синоптики не були готові до різкої зміни умов у країні, та це не їхня вина! – швидко вів свій довгий монолог молодий, але професійний диктор.

– Еге ж, не їхня! – саркастично підхопив водій чорного кросовера, – начебто з усіма технологіями сучасності, за які ми віддали таку ціну, вони просто не помітили кінця світу! Оце так справи у нас, оце так-так!

– Це точно, у цьому згоден з тобою, тому краще тисни на педалі, якщо хочеш встигнути, бо кількома днями пізніше планета спорожніє і залишатися тут не варто. До речі, коли дістанемося злітної смуги, який транспорт використаємо для перельоту? – між Баєрсом і Шерлоком таки виникла розмова, не дивлячись ні на що.

– Ох, коли доїдемо важко сказати… Десь завтра вранці будемо там, та зараз  ще зарано казати. Ну а транспортом нашим послужить авіаліт N-23.

Слід зауважити, що весь авіаракетний транспорт, який мав врятувати населення Землі поділявся на дві основні категорії: не завжди зручні та громіздкі, космічні ракети та набагато кращі за них “авіальоти”, які за зовнішнім виглядом нагадували ті самі літаки, щоправда з реактивними турбінами. 

Та насправді їхній механізм був набагато складніший, ніж у звичайних літальних апаратів.  Крім того, насправді це був досить новий винахід. Їх придумали тільки 5 років тому, коли вперше з’явилися чутки про неминучий кінець світу.

З того часу було збудовано безліч одиниць авіальотів та сконструйовано немалу кількість їхніх моделей та видів, залежно від функцій та призначення.

– Чув, ніби тип “N” достатньо гарний. Принаймні мої знайомі, які вже за тисячі світлових років від нас, десь далеко в космосі, давали про них схвальні відгуки.

– Значить, нам пощастило. Якщо чесно, я радий вже хоч чомусь, адже останній тиждень вийшов нелегким…

– Звична річ, початок нового життя буде кращий за кінець цього, зате на новій планеті у нас усіх буде ще більше можливостей, нових планів і мрій!

– А також, мій дорогий мрійнику,  ми отримаємо ще більшу кількість нових проблем, непорозумінь і запитань. Переселення і початок чогось нового завжди складна справа, і не всі люди зможуть влаштуватися десь так далеко, де смуток і біль буде прогресувати, а ностальгія – посилюватися. Я думав ти зрозумієш, що я маю на увазі, та, певне, я для тебе недосяжний…

– Цікава думка. Знаєш, я й сам не симпатизую новому, та все ж таки в нас не залишається аж ніяких варіантів!

–Еге ж! Зараз вже занадто пізно, щоб казати це, але давай бути чесним, Едварде, ти чудово знаєш, який шанс у нас був раніше!

В автомобілі запала мовчанка. Сем, який уважно слухав незвичний діалог трохи заплутався, втім вирішив дещо прояснити, спитавши:

– То який шанс?

– Емм, шанс, він власне був дещо примарний і незрозумілий, тому повір, що все зроблено правильно!

– Правильно… Але кому вирішувати правоту ваших дій? І взагалі, то які були ваші дії? Ви можете пояснити, хоч щось конкретно і зрозуміло?! 

А тим часом Шерлок, на деякий час замислившись, знову приєднався до розмови:

– Слухай, Еде, можливо варто пояснити хлопцю, що саме через нас, через наші дії, та частина суспільства, яка боролася за все прекрасне що є на Землі була розбита, ув’язнена та повністю знищена?! 

– Почекай же, але через кого тоді сталася та трагедія під час Смарагдового повстання? Хто збив літак і перетворив площу Свободи на площу Жалоби? Чи часом не повстанці все це накоїли, та ще й заявили, що винні ми?! – розсерсердився  і, не втримавшись, вдарив кулаком на скло Баєрс.

 – Виходить ви були там? Але чому  ніколи не розказували нам? Отже, ви знаєте правду! То виходить винними були не вони, і те що казали нам в школі неправда? Так?

– І що ж я маю тепер робити? Бачиш, розумнику, що ти накоїв в уяві хлопця? Га? Тепер чітко видно, як у світі з'явилися такі як він! Вони виходять з фальшивих думок, які творять схожі на тебе, справжні вороги світу! – спокій повністю покинув напруженого шефа поліції, і той остаточно вийшов із себе. На додачу до всього через  відчинене вікно з палаючих полів до машини залетіло декілька іскор, які за іронією долі стали йому поперек горла. Гучний і сухий кашель пролунав в автівці. Чим далі просувалась ця досить дивна компанія, тим важчою стала розмова, яка починала набирати обрисів дебатів, адже думки присутніх, як виявилося сильно розбігалися.