Розділ 10 "Єдина надія"

Дорога була довгою. У машині панувала напружена тиша. Мері навіть не здогадувалася про смерть чоловіка. Їй повідомили фальшиві відомості, ніби Бен вирішив залишитися в бункері й перебувати там роками. Її наївність була такою разючою, що Шерлок мимоволі зронив сльозу. Хоч він і виконував накази шефа, почуття несправедливості не вщухало. Йому важко було усвідомлювати скоєне, він не хотів у це вірити. Біль, давно приспаний, знову прокинувся. Тепер, коли вороття немає, пам’ять воскрешала як давні, так і недавні події. Офіцер приховував переживання, але провокаційна розмова могла б його зламати.
У душі Сема вирував хаос: запитання до брата, страх перед майбутнім, шок від несподіваного вбивства. На відміну від інших, він знав найменше. Здавалося, на нього взагалі не зважали – думки водія й пасажирів були прикуті до старого радіо, яке дивом працювало, сповіщаючи останні новини:

– Понад сто великих вихорів з’явилося на поверхні Землі, і їхня кількість зростає в геометричній прогресії! Якщо не знайти вихід, загине ще більше людей. На щастя, навколо Ветфорда загроз поки не помічено, але це не гарантія безпеки! Так, синоптики не були готові до різкої зміни умов у країні, але це не їхня провина! – швидко вів свій монолог молодий, але вправний диктор.

– Еге ж, не їхня! – саркастично підхопив водій кросовера. – Наче з усіма технологіями сучасності, за які ми заплатили таку ціну, вони просто не помітили кінця світу! Оце так справи в нас!

– Це точно, тут я з тобою згоден. Тож тисни на газ, якщо хочеш встигнути. За кілька днів планета спорожніє, залишатися тут не варто. До речі, коли дістанемося злітної смуги, яким транспортом скористаємося? – попри все, між Баєрсом і Шерлоком зав’язалася розмова.

– Ох, коли доїдемо, важко сказати… Десь завтра вранці будемо там, але поки зарано щось планувати. Транспортом нам слугуватиме авіаліт N-23.
Слід зазначити, що весь авіаракетний транспорт, призначений для порятунку людства, поділявся на дві категорії: громіздкі й не завжди зручні космічні ракети та значно кращі “авіальоти”, схожі на літаки, але з реактивними турбінами.
Насправді їхній механізм був набагато складнішим, ніж у звичайних літальних апаратів. Цей винахід з’явився лише п’ять років тому, коли вперше заговорили про неминучий кінець світу. Відтоді збудували безліч авіальотів, розробивши різні моделі залежно від їхнього призначення.

– Чув, ніби тип “N” доволі непоганий. Мої знайомі, які вже за тисячі світлових років від нас, десь у космосі, хвалили їх.

– Значить, нам пощастило. Якщо чесно, я радий хоч чомусь – останній тиждень був не з легких…

– Звична річ. Початок нового життя буде кращим за кінець цього. На новій планеті в нас з’являться нові можливості, плани й мрії!

– А ще, мій дорогий мрійнику, купа нових проблем, непорозумінь і запитань. Переселення й початок із нуля – завжди складна справа. Не всі зможуть облаштуватися там, де смуток і біль зростатимуть, а ностальгія посилюватиметься. Думав, ти зрозумієш, що я маю на увазі, але, видно, я для тебе недосяжний…

– Цікава думка. Знаєш, я й сам не в захваті від нового, але в нас немає вибору!

– Так! Пізно це казати, але будьмо чесними, Едварде: ти чудово знаєш, який шанс ми мали раніше!

У машині запала тиша. Сем, уважно слухаючи незвичний діалог, трохи розгубився, але вирішив дещо з’ясувати:

– То який шанс?

– Ем, шанс був дещо примарний і незрозумілий, тож повір: усе зроблено правильно!

– Правильно… Але хто вирішує, що ваші дії правильні? І взагалі, які це були дії? Можете пояснити щось ясно й конкретно?!

Шерлок, замислившись, знову долучився до розмови:

– Слухай, Еде, може, варто пояснити хлопцеві, що саме через нас, через наші дії, ту частину суспільства, яка боролася за красу Землі, розбили, ув’язнили й знищили?!

– Зачекай! А через кого тоді сталася трагедія під час Смарагдового повстання? Хто збив літак і перетворив площу Свободи на площу Жалоби? Чи не повстанці це накоїли, а потім звинуватили нас?! – розлютився Баєрс і щосили вдарив кулаком по склу.

– Виходить, ви були там? Але чому ніколи нам не розповідали? То ви знаєте правду! Виходить, винні не вони, і те, що нам казали в школі, – брехня?

– І що мені тепер робити? Бачиш, розумнику, що ти накоїв у голові хлопця? Га? Ось так і з’являються такі, як він! Із фальшивих думок, які плодять подібні до тебе – справжні вороги світу! – Спокій остаточно покинув роздратованого шефа, і він вибухнув. На додачу з палаючих полів через відчинене вікно залетіло кілька іскор, що стали йому поперек горла. Гучний сухий кашель розірвав тишу в машині. Що далі просувалася ця дивна компанія, то напруженішою ставала розмова, набуваючи обрисів дебатів – думки присутніх, як з’ясувалося, кардинально розходилися.

– Гаразд, бачу, толку не буде, – спробував завершити Шерлок і додав: – Час закінчувати наші дискусії. Скоро ніч, а мені, як водію, треба набратися сил!

– Ось це правильно! Але я б закінчив, якби мене не перебили! – буркнув Едвард і відвернувся до вікна, мов ображене дитя.
Сем дозволив собі легку посмішку, хоч ситуація аж ніяк не була веселою.

Час минав швидко, усе пролітало за вікном. Знайоме багатьом мандрівникам відчуття прощання з домом вирувало в душах пасажирів.
Думки розбігалися – так і мало бути. Якби всі дивилися на світ однаково, суспільство стало б лише копією однієї людини, повтореної мільярди разів.
Саме так сприймали світ ті, хто належав до третього типу, зокрема Вільям. Хтось міг би подумати, що він пропустив найцікавіше, перебуваючи в трансі, але якби ви знали, що діялося з ним у цьому, здавалося б, звичайному сні…

– Що? Що сталося? Де всі? – здивовано озирався він у вогкій печері. Стіни вкривав мох, а холод пронизував до кісток!
Подив не знав меж. Такого морозу хлопець ніколи не відчував. Він стояв у шортах і футболці, а вітер дув нещадно.
Важко зрозуміти, що коїлося довкола: шторм чи химерне видіння. Єдине було ясно – залишатися тут не можна, адже за поворотом могли чекати нові сюрпризи долі.