Розділ 9 "Небезпека наближається"

А поки повернемося рівно на 40 хвилин назад, адже саме тоді Шерлок і Едвард "летіли" на своєму робочому кросовері й гадки не мали, що очікуватиме їх попереду. 

– Ти думаєш ми їдемо у правильному напрямку? 

– Звичайно, хіба ж я міг помилитися? Єдиний дім на цій приватній території знаходиться прямо по курсу! Зовсім скоро ти теж його побачиш. – сказав Шерлок і збільшив швидкість. 

– От і добре, скільки часу ми все ж таки витратили, шукаючи цих шибеників. Ех, мене від розуміння цього, якщо чесно, просто рве на шматки. Та й взагалі вони наробили занадто багато лиха, щоб просто змитися! – розгнівано вибухнув дядько, – повір, від них не залишиться нічого, коли, – Баєрс не встиг договорити, адже його напарник неочікувано вигукнув:

– Стій, чорт забирай? Що це в біса таке? 

– Га? Де? Про що ти? – заплутався Едвард. 

– За тобою! Назад подивися! – голосно і налякано загорлав офіцер. 

А видовище, яке відкривалося із заднього вікна машини було дійсно грандіозним. Величезне  торнадо, що виднілося на фоні помаранчево-вогняного неба, просто таки наздоганяло машину поліції і пришвидшувалося з кожною секундою, намагаючись досягти своєї цілі. Нічого не могло від нього заховатися, все потрапляло у його вихор. Обличчя Баєрса побіліло від жаху і він з розгубленістю подивився на водія. 

– Якого це з'явилося? Я ж чітко пам'ятаю, що цього не було! Це якась повна нісенітниця! – блідий Баєрс просто не міг повірити у надзвичайне, адже його уява завжди стояла після здорового глузду і він довіряв лише йому. 

Подорожні також, як і Вільям з Беном бачили полум'яне небо, вогняні блискавки, зустрічали на дорозі місця де побував ураган і досить часто помічали вирвані з коренем, і кинуті обабіч дороги дерева. Неймовірно, та швидкість у 200 кілометрів за годину досі рятувала пасажирів машини від неминучої загибелі, яку чинила розгнівана сили природи. 

– Схоже, у нас вийде відірватися! Чим більший наш розгін, тим краще у нас це виходить! Я впевнений, що вирулю і з цієї ситуації! – зрадів Шерлок. 

Все летіло і вертілося, падало і злітало, руйнувалися і вмирало. Якщо б якийсь талановитий художник захотів би намалювати смерть, то його образом точно був би цей вихор. 

– Давай! Давай! Тисни на педаль! Вперед кажу ж тобі, вперед, головне – вижити! Я не можу так просто вийти з цієї авантюри, а в нас ще купа справ! – не міг заспокоїтися Едвард, – до того ж нам ще розбирати чому те, від чого ми тікаємо взагалі з'явилося. 

– Дійсно, роботи вистачає, та хвилюватися не варто. Тож, маршрут незмінний? 

– Незмінний, мій друже! Мушу визнати ти вмієш водити! Де навчився? 

– Ну… Я 10 років працював у поліції США, де я отримав класифікацію на керування швидкісним перехоплювачем, який розганявся майже  до 460 км/год. Тому в мене є досвід. 

Справді, Шерлок мав і вмів використовувати власні таланти у різних цілях, його реально можна вважати талановитою та цілеспрямованою людиною і гарним поліцейським, який завжди поспішає на виклик і вміє бути чесним і справедливим. 

Він не просто зберігав холодну спокійність, а ще й продемонстрував своє вміння у скрутному випадку. За це Баєрс і любив його та взяв із собою на розкриття справи. 

Пройшло майже 10 хвилин, як детективи вирвалися з полону бурі. Найстрашніше було позаду, найцікавіше попереду. На щастя, нові небезпеки так і не з'явилися на цій безсумнівно "проклятій" дорозі. Небо так і не змінило свого забарвлення, щоправда спека дедалі посилювалася, тому без кондиціонеру у машині можна було просто згоріти. Втома водія наростала, від асфальту так і йшла пара. Вікна автомобіля пітніли ще сильніше. Ед всіляко намагаюся полегшити страждання товариша: прикладав йому до голови холодний компрес, на додачу до кондиціонера махав віяром, залишав всю воду для нього, хоча і самому Баєрсу шалено хотілося пити. Спочатку нещасний керуючий автомобілем відмовлявся, але через деякий час зрозумів, що якщо не буде відновлювати сили, то точно скоро потрапить в аварію. Та якими б щедрими не були напарники у відношенні одне до одного, обоє починали не витримувати складного шляху. Він виснажував, хилив до сну, забирав останні сили і уводив у транс. Відчуття нагадували важкий, заплутаний сон, початок чогось нового, невідомого і загадкового, проте це були останні хвилиниивиснажуючої подорожі, адже за найближчими пагорбами замайорів дах маєтку Джеймсів… 

  ***      

Такий самий, як й інші секретний тунель був темний і досить довгий. Його початок було легко знайти, та нелегко вийти. Проте ліхтарик Бена робив перебування у ньому більш приємним. 

Всі йшли мовчки, кожен думав про своє, та й після  побаченого говорити не дуже хотілося. Звичайно,  у пам'яті Вільяма ще не згасли спогади про