Розділ 6 "Скеля Століть"

Всю ніч хлопці спали вже по-справжньому, а не у сидячому положенні, отож обоє були щиро раді цьому. Це був дійсно спокійний та безтурботний сон, у якому всі почували себе в безпеці. Найстрашніше було позаду, отож й думки хлопців були далеко. Першим прокинувся Вільям – промінці сонця потрапили просто у його вікно і світили йому в очі, – він безтурботно потер їх, тихо позіхнув і за 20 хвилин вже сидів за столом на кухні разом із Семом, Беном та його дружиною. 

– Гарний сьогодні день, знаєте відчуваю, що сьогодні станеться щось добре! – почав вранішню розмову власник дому. 

–Я теж так думаю, – підморгнув Вільям. 

– Що будеш сьогодні робити, Семе? 

– Точно не знаю. Скоріше за все трохи полежу, посижу в телефоні, можливо, позасмагаю. Тобто просто відпочину, – із задовленням промовив старший брат. 

– А ти, Вільям? 

– А я спробу увійти у душу цього місця… 

– Зрозуміло. До речі, Віле, а я можу показати тобі увесь мис. Там є багато цікавого, що допоможе тобі відповісти на всі складні запитання.

– Справді? Якщо так, то я вирушаю! 

– Тоді гайда в дорогу! 

Через 15 хвилин компанія, що складался із хлопця та чоловіка вже дісталася безпосередньо самого мису. 

– Дивина та й годі, я ніяк не, можу повірити, що колись весь наш світ був таким, а тепер ми ризикуємо втратити навіть це! — Вільям засмучено зупинився і подився кудись вдалину.

– Справді, ти мислиш, як я! І я просто мушу тобі пояснити дещо, але для початку повернімося в минуле, та… Ти точно готовий? 

– Я готовий, я маю зрозуміти… – повільним темпом вони почали прискорювати, пришвидшуватися і згодом зовсім побігли. Вони не бігли, вони летіли, не дивлячись одне на одного, та маючи однакову ціль. Хтозна скільки б тривав цей негласний забіг, якби дорогу їм не перекрила височенна скеля. 

Посеред безмежних полів вона нагадувала якийсь дивний знак, чи радше символ. Здавалося, вона просто з'явилися тут із нізвідки. Можливо, так і було, проте увагу більше привертав невеликий струмок, який, як і скеля невідомо, де починався і де закінчувався. Відомо було, лише, що він дотікав до печери, яка утворилася просто всередині скелі. Це було дійсно вражаючим відкриттям. 

– То куди далі? І що це за місце? 

– Це, мій юний друже, Скеля Століть. У ній зберігається вся пам'ять про тих, хто боровся не тільки за це місце, а й за всю Землю в цілому… 

Бен та Вільям неспішно ступили у теплий, приємний струмок. Тільки-но вони увійшли до цього місця  як нові думки, нові емоції, нові сподівання огорнули їхні серця. 

– Я не боюсь, я відчуваю, що розв'язка близько, і я готовий зробити свій перший крок, – схоже, що парубок вже був готовий на все. 

– Це добре, я теж не боявся, коли мій батько показував мені це місце. І мій батько, і дід, і прадід – всі були тут, всі відчували цей дух. 

Далі в печері серед кам'яних стін вирізнявся довгий та темний коридор, щоправда деяке світло у ньому випромінювали “смарагдові” мохи, з допомогою яких, подорожні могли пересуватися вглиб загадковості й чарівності. Краплі води тихо падали зі стелі і з часом обоє звикли до нього. 

– Це не просто тунель, не тільки коридор. Це дорога життя і смерті, яка розділяє минуле, теперішнє і майбутнє… – промовив Бен і його голос луною відбився по всій печері, все повторючи і повторючи його думку. 

– Але чому все так? Невже ми одні знаємо про нього? 

– Вже одні… – тихо-тихо сказав старший, – Але ж все було інакше, де ж зараз ті, хто були тут? Де вони? Скажи, де?! – Джеймс зірвався на крик, – та проклята таємниця, яку він стільки часу тримав у собі почали прориватися, – я знаю де вони, знаю! Вони не з нами, не в теперішньому, і не в майбутньому! Вони в минулому! – сльоза зірвалася з його очей і від неї обидва подорожні зупинилися. 

Вільям пильно поглянув на свого вчителя. У ньому щось змінилося, але що? А, можливо, навіть не тільки з ним: раніше більше млява, ніж світла печера почала набирати кольори. Навколо також все набирало нові обриси та рамки. В минулому темні стіни перетворювалися на громіздкі, вишукані. будинки. Темна підлога стала асфальтом, а стеля – небом. Навколо було безліч людей, всі кричали, галасували, бігли, метушилися, вдалині чулися постріли. Перехід між реальностями відбувся настільки поступово, що мандрівники у часі не одразу зрозуміли, де вони. 

– Вітаю тебе, мій друже. А перед тобою липень 2057 року. Події тридцятирічної давнини, у яких брав участь і я. Іншими словами це – Смарагдова революція. Ви вже вчили її з історії, проте вона аж ніяк не була такою поганою, як її вам описували.