Розділ 2 "Подвійні перегони"

В голові Вільяма думки гуділи майже так само гучно, як мотор C64. Усе так само проносилося перед їхніми очима. Настрій обох значно погіршився, але раптом сталася подія, що, здавалося, розбудила братів: їхній скутер на шаленій швидкості обігнало безколісне, дороге, червоне й блискуче авто. Ця зухвалість розлютила Вільяма не менше, ніж Сема:

– Якого біса щойно сталося?! – закричав Сем.

– Слухай, а чи не порушують вони правила дорожнього руху?

– Мені здається, що так! – роздратовано заявив брат. Вони перезирнулися й за п’ять секунд узгодили план дій. C64 почав стрімко набирати швидкість і менш ніж за хвилину наздогнав багатіїв. Ще трохи – і Сем міг би повернути собі лідерство на дорозі, але водій червоного авто виявився не з тих, хто легко поступається. Скутер Сема виїхав на зустрічну смугу, що щойно звільнилася, й почав обганяти суперника. Та червоне авто також різко вискочило на зустрічну, перекривши шлях відважному водію старенького, але все ще справного C64. Швидкість обох машин зрівнялася й сягнула 300 км/год. Наші відчайдухи не здавалися, тримаючи цю небезпечну швидкість і порушуючи всі писані й неписані правила. Вони могли б гнати так і далі, але на зустрічній смузі ситуація раптово змінилася. Прямо на них мчала величезна фура, та ще й із пальним. На чолі Сема миттю виступив піт – якби хтось доторкнувся до його лоба, то подумав би, що занурив руку в калюжу. Несамовитий погляд був прикутий уперед, зелені очі гарячково бігали, мов у тигра, що бачить здобич, але не може її спіймати. Та попри все він виявився вправним водієм і вчасно повернувся на свою смугу. Саме тоді в його голові спалахнула шалена ідея: обігнати червоне Ferrari, поки воно залишалося на чужій стороні траси. Думка прийшла раптово, і її втілення було блискавичним. C64 розвинув максимальну швидкість – 400 км/год – і за лічені секунди випередив Ferrari, вирвавшись уперед. Водії позаду напружено стежили за цією сценою, але щойно Сем повернувся на свою смугу, вони його наздогнали, і місця для ще одного авто вже не лишилося. Для водія червоної машини ситуація стала критичною, хоча Сема це вже не хвилювало. Він мчав уперед із виразом переможця. За мить повз них пролетіла фура, водій якої в жаху натиснув на гудок. Звук був оглушливим, і Вільям озирнувся, щоб побачити, що відбувається. Можна лише уявити його здивування, страх і напругу, коли він побачив наслідки їхньої необачності. Гіршого годі було й придумати, але долю вже не змінити. Вибух від зіткнення був такої сили, що разом із фурою та Ferrari з траси вниз зірвалося ще п’ять машин. Обличчя Вільяма набуло вигляду приреченого. Сем також не стримався й глянув назад – його щаслива посмішка миттю перетворилася на шалену гримасу, а нога машинально натиснула на газ, від чого швидкість скутера знову почала зростати. За десять секунд на тій ділянці дороги, де сталася катастрофа, увімкнулися сирени. Голос, що звертався до братів, проголосив: “Просимо зупинитися водія скутера C64, а також усіх інших учасників дорожнього руху. Сталася дорожньо-транспортна пригода”.
Та якби ви не знали характеру Сема, то могли б подумати, що він зупиниться. Проте він не з тих, хто просто здається й потрапляє до рук поліції. Тож, попри все, він різко повернув праворуч і помчав по Грейс Стріт.

– О ні… Схоже, це через нас! Але який же дурень той водій, що обігнав нас, а потім не дав нам його обійти! – розпач Сема відчувався в його голосі, і на мить Вільяму здалося, ніби старший брат зупиниться й здасть їх обох закону. Але вже за секунду на обличчі гонщика з’явилася нова гримаса – водночас страшна, трохи химерна, але рішуча й невтримна. За хвилину поліція почала діяти. На біду друзів, інцидент стався неподалік від Відділу Сил Правоохорони, тож чекати довго не довелося. Звуки поліцейських сирен розляглися по всьому центру міста, їхнє виття лунало на три кілометри. Вільям уважно стежив за всім, що відбувалося, і вчасно попередив брата про нові неприємності.

– Виходить, почалася нова погоня! – з іронією підморгнув Вільям. – Ми вибралися з однієї, то виберемося й із цієї, але якщо нас схоплять, ти хоч усвідомлюєш, що ти накоїв? Може, там загинуло купа людей, а ти просто тікаєш?!

– Може, й так, але якщо нас схоплять, нам точно не поздоровиться! До того ж, коли я натиснув на газ, усі наші шанси на виправдання звелися до нуля!

Грейс Стріт завершувалася виходом на величезний майдан, схожий на залізну платформу на висоті 30 метрів із чудовим краєвидом на місто. Для наших водіїв лишалося лише два шляхи: або на Ліверпульський бульвар, або на Площу Свободи. Але обидва вже були перекриті, і Вільям щойно дізнався про це від GPT-18, схвильовано попередивши напарника.

– Ми в пастці! Вони вже подбали про наше захоплення, тож якщо ти щось не придумаєш, усе закінчиться дуже швидко! – цього разу в голосі Вільяма чулася критична напруга. У головах утікачів мимоволі зародилася думка про поразку, але обоє вкотре за цей шалений день відкинули її. Сем за секунду прокручував десятки планів порятунку, але жоден не був безпечним, тож він зважився на кардинальний і справді небезпечний крок.

– Віл, раджу приготуватися! Час здійснити мою давню мрію. До речі, а ти любиш літати? – посмішка на обличчі гонщика нагадувала вираз божевільного вченого, який знайшов спосіб знищити світ, тоді як емоції його брата були протилежними: страх, напруга й чорні очі, що розширилися вдвічі, надавали йому по-справжньому моторошного вигляду.

– Тобто?! Ти що, зовсім здурів? Що значить літати?! – хлопець закричав так гучно, що переслідувачі почули й здогадалися про план Сема.

– Негайно зупиніться! Будемо стріляти! Повторюємо! Негайно зупиніться! – низький голос лунав із гучномовців з усіх боків. Та, на жаль чи на щастя, Сема вже було не переконати. Його сталевий кінь не звернув ні праворуч, ні ліворуч, а на повному ходу пролетів увесь Повітряний Майдан (адже саме так він називався), розтрощивши скляні перила й буквально злетівши вперед, назустріч новим пригодам.