Цей день завжди приносить мені смуток. Стільки років минуло,а душа продовжує боліти. Ти був моїм другом дитинства. Єдиний хлопчик, який врятував мене від дорослих дядьків. Що вони хотіли зі мною зробити я так і не дізналася. Зате ти був поруч. Назвався Сашком. Був лише на два роки від мене старшим. Ми ходили разом до лісу, збираючи ягоди. Сік стікав по підборіддю та ми не заважали на це. Нам було добре разом.
Там ти вперше поцілував мене в губи. Несміливо і трохи незграбно. Та я запам'ятала це на все життя. Згодом почервонів як помідор. Я підійшла і мовчки обійняла тебе. Твоє серце шалено калатало в грудях. Ти був моєю безпекою. Лікував душу, після того як батько мене бив. Мама намагалася врятувати мого молодшого брата. А мене хто рятував?
Та згодом прийшла війна. Прийшли ті, хто вважав нас своїми братами. Хто залишав після себе смерть і руїни. Ти не хотів йти, але мусив.
Згодом наші тіла і душі злилися воєдино. Як виявилося востаннє.
Згодом я втратила спокій, очікуючи від тебе звісток. Вони приходили дуже рідко.
Одного разу не витримала й поїхала на схід. Туди, де мав би бути. Зустріч не відбулася. Я вернулася додому з порожнечею в грудях. Життя продовжувало свій рух, а я немов застигла.
Згодом прийшла звістка про твою смерть. Ти загинув як герой своїх улюблених книжок. Ти часто ділився своїми думками зі мною. Про те, яким буде майбутнє.
Я залишалася з твоїми словами в пам'яті. З моментами, які могли бути лише між нами. Тиша щодня нагадувала мені про втрату.
Пригадую як ти дуже любив говорити цю фразу:
Ось я знову сиджу на лавці біля лісу, де жила моя бабуся. Її вже 15 років нема. А тебе - 7. Весь цей час я думала про нас. Про те, чого так і не сталося.
Ти пішов у небуття в кінці серпня. Як твій улюблений музикант. І лише там , у позасвітті, зустріну тебе знов.
Присвячується тим, хто народився в 90-х. Ви найкраще покоління.