Я вбігла до під’їзду, він мене неначе давив, було відчуття, що стіни мене стискають. Світла в під’їзді не було. В повній темряві я добігла до своєї квартири. Двері відчинив мені чужий чоловік і силоміць втягнув різким рухом мене в квартиру і закрив двері. Я звернула увагу, що на дверях в мою квартиру висить дзеркало, хоча раніше його там не було.
Чужим чоловіком виявився дядько з машини. Так-Так. Той самий, що зупинився в день. Він провів мене в яскраво освітлену кімнату, де було декілька незнайомих мені людей та мій чоловік.
Я очима шукала мою дочку. Мені страшно було саме за неї… Біля вікна я її побачила. Вона стояла на колінах над мискою, біля неї стояла миловидна молода жінка. Машуня рвала кров’ю…
Мій жах не передати, я так злякалась. Чоловік з машини та миловидна жінка сказали: - «Не переживайте. Ми з вами. Ми встигли».
Чоловік з малини повернувся до мене і сказав: -«Це кінець …. І початок…»