Нічні незнайомці

Я прокинулася від відчуття наче мене хтось кличе. Я обережно, щоб нікого не збудити, вийшла в під’їзд і подивилася у вікно. На вулиці темно-темно, але щось мене туди манило-тягнуло, так і хотілося вийти на вулицю.

Наважившись я вийшла на вулицю. Нічого дивного там не було. Я пішла далі. Помітила припарковану машину, це була та сама машина, яка ще в день зупинялась біля мене,, коли ми з дочкою йшли з лікарні. Або дуже на неї схожа.

Чи був хтось в машині не було видно – машина повністю тонована, в ній було темно. Але все моє нутро казало «там хтось є, буть обережно».

Трохи далі на вулиці я побачила дівчину років семи з дідусем. Мене чомусь не здивувало «Що робить ця дівчинка в ночі посеред вулиці». Дівчинка була одягнена в звичайнісінький одяг: юбку та футболку, але щось в ній було не так…

В її руках я побачила той самий червоно-чорний м’яч.

Дитина з дідусем підійшли, почали розпитувати хто я, звідки. Дівчинка хотіла щоб я з нею погралася м’ячем.

Під-час розмови з моїми нічними незнайомцями, я звернула увагу, що машина поїхала у напрямку мого будинку. Нічого дивного в цьому не було, тому я не звернуло особо на це уваги.

Раптом голос дівчинки змінився, став грубим – чоловічим і вона голосно сказала: - «Віддай мені свою дитину!». Очі в цей момент в неї стали червоно-жовті, як у диявола на зображені на стіні церкви. І наче пелена спала з очей… Я побачила, що дівчинка зовсім лиса. На голові в неї росте тільки пару довгих волосинок, сама вона товстенька з непропорційно великою головою та короткими ногами, вдягнена в якісь брудні лахміття, а дідусь це не дідусь, а великий ховрах.

Я злякана чимдуж побігла до дому. Дівчинка голосно, моторошно реготала мені в слід і неначе земля здригалася від її сміху.