Обсерваторія

Наступний день пройшов без пригод– нікому не намагалися відкусити голову, нікого не намагалися розчавити. Всі спали мало не до вечора. Всі, окрім Люка. Він сидів біля входу в їхнє помешкання та спостерігав за краєвидами. Хоча, які тут можуть бути краєвиди– всюди руїни та розруха. Але це заворожувало його. Він хотів жити нормально, а не таким життям. Жити без страху опинитися в череві якогось чергового динозавра. Їсти нормальну їжу, а не напівсире м’ясо. Одягатися нормально, а не в це лахміття, якому невідомо скільки років. Навчатися в школі, потім в університеті. Стати відомою людиною. Писати вірші, малювати картини, заснувати свій бренд одягу. Але дивлячись на всі ці руїни Люк розумів, що цього ніколи не буде. А що робити? А що вони, шестеро підлітків, можуть зробити у цьому світі? Як вони ще досі живі? Може, це якесь диво? Хоча, яка різниця? Це все одно справа часу– якщо не сьогодні, то завтра за ними прийде стара пані в каптурі та з косою.  

– Це не діло. Треба терміново поспати.

– До кого ти там говориш?– Фред прокинувся першим.

– Та так, думки вголос.

– Гаразд, йди. Я почергую. Тобі треба добре виспатися. Найближчим часом треба вийти на полювання.

– Гаразд.

Черговий змінився. Але не змінилося одне– сумні думки. І хай ніхто ніколи не висловлював їх вголос, проте кожен з них думав про це.

– Гей! Що ти тут роби?– це вже Анфіса покинула царство снів.

– Не треба робити вигляд, що все добре. Ми обоє розуміємо, що це не так.

– А є якісь причини для суму?

– Ти їх сама знаєш. І хай ти намагаєшся бути оптимісткою, сама частенько думаєш над ними. Тож давай будемо чесними.

– Гаразд. То що ти тут робиш?

– Чергую. Заміняю Люка.

– А я до вас!– прокинувся Джонні, ще один оптиміст.– До речі, Фреду, пам’ятаєш, ми вчора бачили людей, і вони сказали, що за 100 кілометрів на північ є обсерваторія?

– До чого ти ведеш?

– Ти ж цікавився астрономією. То, може, злітай. Вуйко швидкий– за годину будеш там. Та й ні ч–  майже всі динозаври сплять. А я почергую.

– А це гарна ідея. Анфісо, ти зімною?

– А давай. Мені треба розвіятись.

Вуйко також був за. Він теж хотів розвіятись.

Анфіса не літала вже кілька місяців. Вона й забула, яке це прекрасне відчуття, коли вітер б’є в обличчя, земля внизу несеться з шаленою швидкістю. 

Аж ось і вона– обсерваторія.

– Вуйку, далеко не лети. Ми швидко. Ходімо, Анфісо. Як добре, що я взяв ліхтарик.

В будівлі була велика зала, посередині якої знаходився великий телескоп.

–Вау! Як давно я цього хотів!– Фред почав роздивлятися обладнання. Подивишись в телескоп, хлопець щось повернув, потім знову подивися та знову повернув.– Ідеально! Що тут у нас?

Після кількох хвилин споглядання він скрикнув: “О ні!”. Піднявши кілька важелів та прокрутивши кілька дисків, Фред знову подивився в телескоп та повторив свою фразу.

– Що таке?– не витримала Анфіса.

На обличчі хлопця з’явився жах.

– Прямо на Землю летить гігантський астероїд! Хоч би я помилився!!Зараз краще перевірю– Фред знову глянув у телескоп.– Так!

– А ну перевір ще раз!– тепер вже нажахалася Анфіса.

– Гаразд..

Наступну годину хлопець пристально дививсяу телескоп, періодично щозь прокручуючи чи натискаючи.

– Так! Курс прямо на Землю! Зіткнення відбудеться приблизно через двадцять одну добу!

– Дай я подивлюся. Я теж розбираюся в астрономії!

– Дивися!

Цього разу вже Анфіса схилилася над телескопом. Ще годину дівчина намагалася знайти помилку в підрахунках Фреда. З кожною хвилиною упевненість змінювалася жахом. 

– Ти був правий!  І він досить великий! Цей астероїд знищить все живе! Як колись динозаврів! Летімо швидше до наших! Треба їм сповістити! Вуйку, лети сюди!

Вуйко також відчував щось недобре, тому летів додому ще швидше, ніж до обсерваторії.

– Люку, Ліно, Еммо, Джонні! Швидше йдіть сюди!– захеканий Фред намагався говорити спокійно, проте виходило в нього не дуже.

– Де ви були?– Ліна, побачивши занепокоєння Фреда та Анфіси, також почала панікувати.

– В обсерваторії! Я там побачив, що прямо на Землю летить величезний астероїд! Я не можу говорити! Фред, скажи ти!

– Так, на землю летить астероїд. До зіткнення двадцять одна доба.

– Дуже смішно! А якщо серйозно? – Джонні ввімкнув свою недовірливість. 

– Ми серйозно!

– Ви точно не помилилися? – прокинувся від галасу Люк.

– Ні. Я перевірила. Фред перевірив. 

– А що станеться після зіткнення?– паніка охопила кожного.

– Ви чули про те, що історія циклічна? Пам'ятаєте, як шістдесят п'ять мільйонів років тому метеорит знищив динозаврів? Так от, нас чекає те ж саме!