Глава 15

Глава 15

Певний час Лаура дійсно спала спокійно, але потім все раптово змінилося. До неї знову повернулися дивні можливості, коли якась її частинка, наче відокремлюється від тіла, і самостійно парує у повітрі. Вона бачила себе збоку, спостерігала за тим, як розмірено дихає, як обіймає ковдру, як кумедно іноді здригаються її повіки. Аж ось кімната зникла. Частинка Лаури, як і колись, опинилася в нічному місті. Вона літала над високими домами, роздивлялася ліхтарі, навідалася до парку. Цього разу чомусь зазирнула до міської бібліотеки, потім до лікарні, а потім, здається, й взагалі до університету. Та на цьому її незбагненні пригоди не закінчилися. Частинка виринула в якійсь зовсім незнайомій Лаурі кімнаті. Тут було багато книжок, різних паперів, на дерев’яному столі стояли ноутбук і великий кухоль з гарячою кавою, від якої вгору підіймалася пара. Майже поряд лежали аж три олівця, а трошки далі знаходився цікавий настільний світильник у формі дерева. І тут нічна мандрівниця зрозуміла, що не сама в кімнаті. З-за полиці з книжками вийшла якась молода жінка. Та навкруги все раптово почало тьмяніти, ніби хтось навмисне чіткість з яскравістю прибрав, тому обличчя магічна часточка Лаури вже не розгледіла. Жінка сіла за стіл, дістала якийсь предмет із сумочки та почала завзято писати. Дивно, але щось в цій жінці здалося знайомим, ось тільки що? Та роздивитися вже нічого не можна було, бо все огорнув сірий дим. Зображення віддалялося й віддалялося, аж поки зовсім не зникло.

Лаура підскочила на ліжку. Але даремно мавка так різко підхопилася, голова просто пульсувала від болю, вона ніколи раніше не відчувала такого нестерпного ниття, в очах паморочилось, в горлі пересохло так, наче вона три дні до цього нічого не пила. Страшенний, страшенний стан! Все навколо гуде, тіло ломить, нерви всі, ніби як на поверхні, думок взагалі ніяких нормальних нема, хіба що одна – і та про холодну воду. Ох, хотілося всіх повбивати, і в першу чергу саму себе.

Лаура намагалася злізти з ліжка, але її нога знову заплуталась чи то в простирадлі, чи то в ковдрі, тому вона з успіхом гепнулася на підлогу. Ледь зібрала себе до купи і встала на обидві ноги. Кортіло свіжого повітря, можна навіть трохи прохолоди, тому мавка підійшла до вікна і відчинила його навстіж. Вперше в житті від яскравого сонця стало так боляче очам, з них аж сльози покотилися. Лаура зовсім недовго постояла та скоріш попрямувала вмиватися. Як глянула на своє відображення в дзеркалі, ледь знову не загуркотіла. Її обличчя ще ніколи не було таким набряклим. Оце спробувала вина! І як тільки Кіра його п’є? Взагалі, які дивні у людей напої: від кави – з’являється бадьорість, від вина – спочатку сміливість і легкість, а зранку суцільний жах, від чаю ж зростає бажання безкінечно говорити. А найголовніше - всі вони приносять задоволення, але наслідки від того задоволення можуть виявитися досить непередбачуваними.

Не минуло і третини дня, як мавка нарешті привела себе до ладу. Під одним тільки освіжаючим душем  стояла, мабуть, з годину. Їсти зовсім не хотілося, а ось тієї ж духмяної кави організм просто вимагав.

Пощастило, хоч вже й не ранок був, але Лідія Василівна якраз вирішила теж посмакувати кавою. Після декількох ковтків, в голові у Лаури трошки прояснилося. Згадалася минула ніч, як її Орест ледь не з розуму зводив своїми дотиками, який пристрасний поцілунок у них вийшов. Хто б міг подумати, що таке взагалі можливо? Якби хтось їй в лісі сказав, що в майбутньому з нею трапляться схожі речі, вона нізащо б не повірила. Добре, що Орест знову досить рано поїхав у справах, а то бачити його зараз зовсім ніяково. Натомість, Лідія Василівна передала від нього конверт, в якому знаходилась записка, що призначалася мавці. Вона вирішила прочитати її, коли до себе підніметься або коли до садка навідається, адже зараз їй кортіло дещо запитати у Лідії Василівни, хоч і соромно було. Але все ж таки Лаура набралася сміливості і поставила одне хвилююче питання:

- Лідіє Василівно, а що відбувається між людьми, коли вони вирішують бути разом?

- Та різне відбувається, а чому ти запитуєш? – та тут одразу ж її реакція змінилася, - ви з Орестом разом?!

- Не зовсім впевнена, але виходить, ніби так.

- Почекай, тобто, що між людьми відбувається? А у вас відбулося щось таке…о матінко, хоч не те, про що ми колись розмовляли?!

Лаура одразу ж почервоніла. Їй і без того соромно, адже всі ті речі, які між ними з Орестом відбулися, сподобались їй, а тут ще й Лідія Василівна з такими відвертими запитаннями:

- Ні, ми нічого не робили з того, про що ви колись розповідали, – а в самої серце ледь з грудей не вистрибує.

- Дитинко, ти не подумай, в тому немає нічого жахливого, просто мені здається, вам ще не час, ви тільки почали придивлятися, притиратися один до одного, ліжко зараз лише все зруйнує.

Лаура подумки погоджувалась, але тіло від самих лише спогадів тремтіло. Якщо так і далі піде, то між ними з Орестом точно повстане питання про ліжко.

- То ти вирішила, що залишаєшся з нами? – і ось тут мавка засумувала. Важке для неї питання, болюче й незрозуміле, вона зовсім не знала, як далі тепер бути. В неї є почуття до Ореста, можливо й не такі сильні, щоб вже зараз віддати йому серце, але залишити чоловіка і повернутися до лісу вона теж не може.

Ліс. Як вона за ним скучила, як їй хотілося обійняти своїх сестер, напитися води з таємного джерела, послухати батькові настанови, посидіти біля вогнища з мудрим лісовиком. У мавки одразу ж навернулись сльози на очі, вона мріяла їх всіх побачити, насолодитись своєю природною легкістю і невагомістю, оживити когось – всього цього їй страшенно бракувало, але тепер в цьому новому для неї житті також з’явились дорогі люди: вона безмежно полюбила Лідію Василівну, знайшла подругу в особі Кіри, а про те, що відчуває, коли Орест поряд - годі й говорити. Вона наче як призвичаїлася до людського життя, важко навіть подумати, що доведеться все полишити.