Глава 14

Глава 14

Лаура сиділа на своєму ліжку, занурившись у власні спогади. Не припиняла пальцями водити по своїх вустах, трохи опухлих від шаленого поцілунку. Ніби вона, а ніби і ні. Відчуття такі, наче мавка на якусь мить в інший, невідомий їй вимір перемістилася. Спокусливий вимір.

 І ніжність, якою спочатку підкорив Орест, і палка пристрасть, що, здається, здатна перетворювати все всередині на вогонь, - не могли не зводити з розуму і одночасно відрождувати щось нове.

Щоправда, сумнівів тепер побільшало. Невизначеність – ось, що не давало Лаурі спокою та не полишало її думки. Чоловік поцілував, бо хотів? Або просто тому, що він чоловік? Хоча згадати, як Орест тремтів разом з нею, як дихав… ні, не може це бути просто інстинктом.

Раптом, двері відчинилися і до кімнати, наче фурія, залетіла Кіра. Її обличчя світилося таким щастям, що сліпило дужче, ніж блиск зелених очей.

- Як ти це зробила? Що ти йому сказала?

- Кому?

- Моєму водію! Ну, звісно ж Оресту! Нумо, Луаро, як тобі це вдалося? -  Кіра застрибнула на ліжко і схопила мавку за обидві руки. Жінка перебувала в піднесеному настрої, була такою жвавою, такою бадьорою, випромінювала радість, рішучість і справжній тріумф.

Тільки ось Лаура подумки знаходилась десь далеко. Вона ще продовжувала відчувати присмак свого першого, а можливо навіть і єдиного поцілунку в житті. Зорієнтуватись, а тим паче сконцентруватись зараз було вкрай складно. Але Кіра зі своїм натиском не залишала іншого вибору.

- Я просто поговорила з Орестом, пояснила, що він неправий і все.

- Ага. А він взяв і так просто тебе послухав? Лауро, я дуже добре знаю свого брата, пробачати помилки йому важко вдається. А тут… одне твоє слово і навіть мій коханий отримав шанс. Раніше ніколи такого не було. Ти щось перемкнула в братові, до того ж доволі швидко.

Лаура нічого не відповіла. Їй дуже хотілося вірити, що все дійсно так, але паскудні сумніви не полишали.

Несподівано вираз обличчя Кіри змінився. Жінка стала вкрай серйозною і якийсь час зовсім не рухалась. А потім з її великих зелених очей потекли сльози. Вона неочікувано припала до мавки і міцно її обійняла.

- Дякую тобі, Лауро. Я зрозуміла, що мій брат поступився, бо перш за все ти його про це попросила. Сьогодні він знехтував своїми залізними принципами для тебе. Ти надзвичайна. Твоє велике добре серце – це справжнє диво. Ніколи не втрачай себе, завжди залишайся вірною своїй душі, а вона в   тебе – найсвітліша.

У мавки вкотре мову відібрало. На очі теж навернулися сльози, тому не роздумуючи, вона обійняла Кіру у відповідь.

Дівчата просиділи так хвилин десять, не менше. А потім сестра Ореста нагадала про прийдешню сімейну вечерю:

- Здається мені, що не просто так мій брат запросив Арсенія, мабуть хоче подивитися, як ви будете поводити себе в його присутності.

- Навіщо це йому, не розумію?

- Ну як це не розумієш, бо ти подобаєшся їм обом. Лісова серцеїдка. Залишилося дізнатися, хто ж подобається тобі.

Мавка відчувала, що починає червоніти. Не могла рівно дивитися Кірі в очі, погляд бігав по всій кімнаті. Але для жінки така реакція означала очевидні речі:

- Лауро, він же тебе викрав? Ти йому так легко все пробачила?

- Не легко. І навіть не впевнена, що пробачила. Не знаю. Я заплуталась.

- А що ти взагалі далі плануєш робити? Залишишся з Орестом?

- Ні! Я маю повернутися додому.

Кіра хитро мугикнула, - маєш чи хочеш? – та на це питання Лаура відповісти так і не змогла.

- А й грець з ним! Не переймайся, визначишся якось. Головне, щоб мій братик нічого не зіпсував. А зараз в мене є ідея.

Ідея Кіри полягала у тому, щоб зробити з Лаури справжню королеву сьогоднішнього вечора. Вона притягла купу свого одягу та косметики до мавки в кімнату, і як тільки та не опиралась, Кіра все ж виявилась наполегливішою. Сукню обрали чорного кольору нижче колін, з тоненькими бретелями та легеньким декольте, яка облягала стан, підкреслюючи красу та привабливість всіх принад. Волосся Лаурі трохи завили та зібрали в зачіску, випускаючи декілька неслухняних пасм. Макіяж Кіра нанесла більш-менш природній: трохи тону та пудри на обличчя, персиковий блиск, що ідеально пасував до губ, очі підвела темною підводкою та використала туш для вій. Додала трохи прикрас, нафарбувала нігті лаком, ну і звісно ж змусила Лауру взути чорні туфлі на високих підборах.

Коли настав час дивитися на себе, мавці, якщо чесно, було трохи моторошно. Та коли вона поглянула в дзеркало, захват не полишав її хвилин п'ять. В відображенні на неї дивився хтось зовсім інший, справжнісінька красуня, стильна, витончена, зі смаком. В лісі її б точно не впізнали, а ось серед людей мавка стовідсотково збирала б на собі захоплюючі погляди.

- Подобається?

- Дуже. Ти зробила мене такою вродливою, неймовірно! - Лаура роздивлялася себе і ніяк не могла повірити, що це дійсно вона.

- Не вигадуй, вродливою ти й без того була, я лише підкреслила те, що треба. До речі, ти однозначно когось мені нагадуєш, тільки от ніяк не можу зрозуміти кого.