Глава 12

Глава 12

Лаура ледь на місці не підстрибнула, голос був зовсім чужий. Вона розвернулася і зустрілася поглядом з незнайомою молодою жінкою, яка чинно сиділа на бильці дивану, склавши руки в замок, наче господиня. Вигляд вона мала досить цікавий: світле, коротко підстрижене волосся, білосніжна шкіра і разом з тим темно-зелені очі, пухкі губи, підкреслені яскраво-червоною помадою, і невеличке кільце в носі. Одягнена незнайомка зі смаком і без зайвого: в білий діловий костюм з подовженим піджаком та брюками по кісточку. Чомусь Лаурі такий стиль здавався знайомим, напевне вже десь встигла побачити щось подібне. Молода жінка не зводила з неї очей і декілька раз згори донизу уважно просканувала. Стільки підозри і недовіри було в її погляді, що мавці аж ніяково стало.

- Ну, і? Довго мовчатимеш? – незнайомка схилила голову в один бік і трохи примружилась, на її шиї відкрився гарний об’ємний малюнок. Квітка, а саме барвінок, Лаура одразу його впізнала, хоч той був виконаний лише в одному темному кольорі. Він символізує перемогу, силу характеру і відвагу. Вважається, що саме ця квітка приносить щастя і вірну любов.

- Подобається? Та в тебе, здається, і своїх татуювань багато, тільки чогось вони ледь помітні, тимчасові чи що? – жінка зосередила свою увагу на руках Лаури, яка досі так і не могла парирувати у відповідь.

- Слухай, не ображайся, що я одразу на «ти», просто вже дуже давно не «викаю» пасіям Ореста. Хоча якась ти… інша, не схожа на звичних мадам.

- Пасія? – не сподобалось Лаурі, як це слово підкреслила чужачка та ще й застосувала до неї. Ну, хоч заціпеніння минуло, мавка знову почала розмовляти.

- А хто ж ще! Стоп! Ти не знаєш, що означає «пасія»? Невже іноземка? Якою мовою хоч з тобою говорити? –  і жінка почала на різних мовах світу запитувати Лауру, чи розуміє вона її.

Невідомо, скільки цей цирк би тривав далі та до кімнати увійшла Лідія Василівна. Незнайомка миттєво в обличчі змінилася, в неї аж сльози на очах заблищали, вона стрімголов підскочила до жінки, викрикуючи її ім’я, і міцно обійняла.

- Кіра! Це справді ти? – Лідія Василівна у відповідь притиснулася до чужачки, як до рідної. – Я так скучила!

Жінки стояли, обійнявшись, хвилин п’ять. Обоє просльозились і не хотіли одна одну відпускати.

Лаурі хоч і цікаво було, хто ж все-таки ця жінка, звідки вона знає Ореста і чому вважає її якоюсь «пасією», але знаходитись тут стало тісно і незручно. Третій зайвий як-то кажуть, тому мавка розвернулася і вже було схопилася за ручку дверей, але вимогливий чіткий голос знову її зупинив:

- Агов! Почекай! Ми так і не познайомились нормально. Лідіє Василівно, а хто це в нас гостює?

Та чого ж вона причепилася? Це просто капець якийсь!

- Ой, розумієш…- Лідія Василівна не очікувала такої зустрічі, тому заздалегідь не підготувала необхідної відповіді. Те, що вона раніше планувала сказати зараз вже нікого б не влаштувало, а як швиденько і правильно все пояснити, жінка уявлення не мала. – Ну це…

- Лаура. Мене звуть Лаура. – Мавка впевнено відповіла сама за себе .

- Лаура… - задумливо повторила незнайомка. – Цікаве ім'я. Рідкісне. Ну що ж, приємно познайомитися, я Кіра. То виходить, все-таки не іноземка. Угу. – І знову такий прискіпливий погляд. – Ну і де ви з моїм братом здибалися?

У Лаури дух перехопило! З братом? То це сестра Ореста? Але чому він ніколи про неї не говорив? Хоча про особисте чоловік, власне, не дуже і розповідав.

- А ти вирішила, я твоя суперниця? Повір, навіть, якщо б він не був моїм зведеним братом, я б ніколи в житті не подивилася в його бік. 

- Зведеним братом?

- Так, це коли мама одна, а батьки різні, ти ще й цього не знаєш? Слухайте, Лідія Василівно, в неї з головою все добре? Вона як з іншого виміру.

- Кіро, ну що ти таке говориш? – Лідія Василівна намагалася вгамувати запал сестри Ореста, але та ніяк не заспокоювалась:

- То де тебе мій брат-збоченець знайшов? В яких таких краях?

- Кіро…

- В лісі. – Лаура відповідала врівноважено, хоча, якщо чесно, всередині все кипіло. От вже ж грубіянка! Хто б міг подумати, що у вихованого Ореста така гостра на язик сестра.

- Тобто, в лісі?

- Тобто там, де багато дерев, кущів і звірів. Чи ти не знаєш, що таке ліс?- мавка дивилися прямо в очі цій Кірі, впевнено, з викликом. І та посміхнулася:

- А ти молодець! Вмієш відповідати. Тепер бачу, що не пасія, бо Орест зазвичай не дуже тямущих обирає. Але хто ж ти тоді така? І взагалі, що тут відбувається? - тепер Кіра вже до Лідії Василівни зверталася. Жінка емоційно розповідала, як вона, знаходячись в іншій країні, ледь з глузду не з'їхала, коли їй зателефонували і повідомили про черговий та небезпечний напад у брата. Як вона трохи аеропорт не розтрощила в пошуках квитків, і в якому вона перебувала шоці, коли зранку дізналася, що Орест, який наче ж в дуже поганому стані, насправді почуває себе чудово і взагалі знаходиться в іншому місті у справах.

- Я про це хотіла трохи пізніше поговорити, та бачу, що зволікати вже не має ніякого сенсу. Кіро, саме завдяки Лаурі з Орестом зараз все добре. Вона та, хто допомогла йому побороти напад і та, хто можливо вилікує його назавжди.