Глава 10

Глава 10

Крізь сон Орест почув крик. Спочатку десь далеко, а потім наче над самим вухом. Голос здавався знайомим та був сповнений шаленої паніки. Чоловік вмить підхопився над ліжком, швидко розплющуючи очі. В кімнату як вітер увірвалась Лідія Василівна, за все життя він всього лише вдруге бачить її такою переляканою.

- Оресте! Синку! Лаури нема. Двері чомусь відчинені, а її нема! Втекла. Хоча я точно пам’ятаю, що замикала кімнату. Так, я жінка в літах, але ж не пришелепкувата! – слова летіли як дріб з рушниці, чоловік ледь встигав їх ловити. Аж ось, ковдра поряд поворухнулась і з-під неї висунулася сонна мавка. І до того великі очі Лідії Василівни збільшилася ще в декілька разів. Вона вдарила в долоні і хотіла щось сказати, але так і не змогла видати ані звуку. Та з розгубленого і вкрай здивованого погляд жінки швидко перетворився на підозрюючий. Вона й Ореста уважно роздивлялася, але так, як просканувала Лауру, годі й уявити. Лідія Василівна вже було почала гніватися та зрештою лише махнула рукою і спішно вийшла з кімнати.

Оце так нічка! Дивна і цікава водночас, проте залишила за собою багато незакінчених роздумів. Між Орестом і Лаурою відчувалася недомовленість. Обоє виглядали спантеличеними. Першим порушив тишу чоловік:

- Як ти себе почуваєш? Вночі заснула так швидко, що я спочатку подумав, ти втратила свідомість.

Мавка лише крадькома на нього зиркнула і коротко відповіла:

- Все добре. Не хвилюйся.

- Лаура, сьогодні вночі я дещо відчув… дещо досить незвичне, чого раніше ніколи не відчував. – Чоловік хотів злапати її погляд, але вона опустила очі і почала перебирати пальцями.

- Може проллєш світло на ситуацію? Бо я, власне, нічого не зрозумів, звідкіля ті почуття взялися і що вони означають?

- Оресте, будь ласка, не запитуй мене про це, адже я просто не знаю, що тобі відповісти. Я сама нічого не розумію і …, - помітно було, як невідомість її нервує і плутає. Мавка дійсно уявлення не мала, що то за дивний і такий хвилюючий обмін енергіями відбувається між ними з кожним дотиком. А гірше за всього, що тепер все це відчуває і сам чоловік. Хтозна, до чого взагалі той обмін може призвести. Питань тільки більшає, а відповідей на них наче й не існує зовсім. Але Орест і не допитувався, неочікувано для неї посміхнувся та цілком спокійно промовив:

- І нехай. Розберемося згодом. Давай я краще проведу тебе до кімнати, а потім будемо снідати. - Чоловік підвівся і накинув халат. Лаура одразу ж відвернулася, бо після нічних відвертостей, якось ніяково було його розглядати.

Кімната мавки, як виявилось, знаходилась досить близько. Перш ніж увійти, Орест задумливо глянув на замок:

- Дивно, двері б мали бути зачинені. Вибач, я просто не думав про це раніше, але тепер звісно ніхто тебе не замикатиме. Ключі є тільки в мене, Лідії Василівни і … Грегор. Точно! Я зовсім забув про Грегора. Напевно в нього залишився дублікат.

- Оресте, ти маєш забрати в нього ключі! Я йому не довіряю і зовсім не розумію, чому віриш ти? Він погана людина. Невже не бачиш? – вона сподівалась її слова змусять чоловіка замислитися, але він лише стримано пояснив:

-  Не такий вже Грегор і поганий, як ти гадаєш. Просто він звик завжди захищати мої інтереси. Не переймайся, я заберу в нього ключі і віддам тобі, домовились? – погляд Ореста змінився. Тільки зараз вона помітила, що чоловік вже зовсім інакше дивиться їй в очі. Він більше не приховує…ніжності? Так, ніжності, а ще неймовірного тепла.

 Її серце миттєво пришвидшилося. Вона хотіла скоріш відвести свій погляд, але Орест не дозволив, за один крок наблизився і ледь торкнувся пальцями її щічки. Потім ковзнув до підборіддя і обережно підняв голову, змушуючи знов на нього поглянути.

- Лауро, я ще вчора хотів запитати: скажи, а ти, щира зі мною?

Крізь неї пройшли одразу два полум'я: одне викликало знайому ниточку-провідника, і судячи з того, як потемніли очі у Ореста, він також це відчув, а ось інше полум'я міцно стиснуло все всередині. Болісно стиснуло. Її сумління стукало в кожну клітинку тіла, благаючи розповісти чоловікові все, як є, доки ще не запізно та не сталося невиправного. Але Лаура лише легенько посміхнулась, повільно прибрала його руку і просто кивнула. Потім поквапилася до своєї кімнати і скоріш зачинила двері. Чоловік пообіцяв, що скоро з’явиться зі сніданком і ключами, та мавці, насправді, вже нічого не хотілося. Вона підійшла до дзеркала і зупинилась напроти нього. Ким же вона стала? Ким? Прикидається, обманює, будує хитрі плани, а замість того, щоб спробувати врятувати, віддасть Ореста батькові на покарання. Ось так легко! А він же чесний з нею, вчора мавка відчула, що чоловік справді не бажає завдавати їй шкоди, він намагається знайти вихід і робить це заради них обох. А вона що ж? Горло стиснуло спазмом, мавка почала тремтіти, а потім Лаура не витримала і впала на підлогу, здригаючись від плачу. Ледь стримувалась, щоб не закричати, кусала руки і губи, щоб не видавати голосних звуків, але внутрішніх сил зупинитися не вистачало. Невідомо, чим би закінчилася ця істерика, та до кімнати зайшла Лідія Василівна. Декілька секунд жінка виглядала досить суворо, але коли побачила Лауру всю в сльозах та ще й на підлозі, миттєво підбігла до неї, допомогла стати на ноги і відвела до ліжка. Лідія Василівна міцно обійняла мавку та почала завзято гладити по спині:

- Нічого, нічого, поплач, моя люба. Воно легше стане. Згодом все минеться, все забудеться…, - вона заколисувала її як дитину маленьку, не випускаючи з обіймів. І це допомагало, Лаура перестала тремтіти, міцно пригорнулася до Лідії Василівни, потроху заспокоюючись. Через якийсь час жіночка з обережністю запитала, чи вже краще, і, коли у відповідь отримала більш-менш впевнене «так», налила у склянку води та подала її мавці.