Глава 7

Глава 7

- Чому, Лауро? Чому я не можу до тебе доторкнутися? - насправді, це питання мучило його ще з їхньої першої зустрічі, коли він ненароком її зачепив. Подібна, навіть не незвична, а скоріше шалена реакція просто не давала ніякого спокою. Та й сказати, що йому не кортіло її торкатися буде повним лукавством. Хоча що тут дивного, нормальне чоловіче бажання, особливо, коли око мозолить така гарна напівгола мавка.

Лаура відсунулася від нього в найдальший куток ліжка і обійняла сама себе руками. Тільки коли її дихання хоч трошки вирівнялося, тільки тоді вона знову наважилась подивитися йому в очі.

- То ти мені скажеш, в чому справа? – але ні, знову мовчанка. Ніби їй навмисно подобалося над ним знущатися.

- Таки не скажеш… Ну, що ж, і нехай. – Орест підвівся і дістав щось невеличке з кишені. Щось дуже схоже на ту прокляту річ, за допомогою якої Лауру поливали есенцією зі стелі. Бідолашна, вона аж зблідла одразу.

- Господи, Лауро! Я вже не знаю, як ще пояснити, що загрози для тебе більше ніякої немає. – Здається, у чоловіка стали потроху здавати нерви. - Ні есенції немає, ні Грегор більше ніколи тебе не потурбує, і я… не торкатимусь зовсім. – На останніх словах голос кудись скотився, але Орест швидко зібрався і продовжив:

- В мене в руках мобільний телефон. За допомогою нього люди підтримують зв'язок. Оскільки, за відомих причин з Грегором не склалося, мені довелося про тебе розповісти ще одній людині, але не хвилюйся, ця жінка просто свята. Останніх сім років вона доглядає за цим величезним домом, ну і за мною трохи. – На обличчі чоловіка засяяла справжня вдячність, помітно було, що для нього то дійсно хтось дуже близький і важливий, кому він цілком і повністю довіряє. Тому мавка з надією зітхнула і уважно подивилися на цікавинку в його руці.

- Так ось, Лідія Василівна знає, що ти особлива гостя і турбувати тебе зайвий раз не треба.

- Гостя? Та ні, Оресте, я полонянка. Твоя полонянка. Говори, як є. – Він так жадав від неї щось почути, а отримав лише докори. Хоча, одне слово його таки заінтригувало.

- А оцей мобільний телефон, що ти тримаєш, я трохи знаю про них, люди постійно беруть схожі з собою до лісу і розмовляють з ними.

Чоловік посміхнувся:

- Та то вони відео знімають і в соціальні мережі викладають. Я тобі потім якось поясню, що то все означає. Зараз не про це. Лідія Василівна приноситиме тобі їжу, допоможе переодягнутися, якщо захочеш, або може, навіть, прийняти ванну чи душ. Вони знаходяться он за тими дверима. Ти потім сама все зрозумієш. Тільки будь-ласки, не роби з водою тих речей, які робила з повітрям. Мені відомо, що ви можете керувати деякими стихіями, та все ж, сподіваюся, ти не почнеш літній жінці демонструвати свої надприродні можливості, не потрібно їй всі подробиці знати.

- Та я, навіть, якби і хотіла, не змогла б. Моїх сил не вистачить.

- До речи, про сили. Якщо вже знову торкнулися цієї теми, що тобі завтра з лісу принести?

Мавка обдарувала його досить скептичним поглядом:

- Оресте, це безглуздя якесь. Через деякий час моя магія може й відновиться трохи, але вона все одно не буде такою, як раніше, не зупиниться на одному рівні, а згасатиме кожного дня. Можливо, твоя ідея і спрацює, але який в цьому сенс? Я не знаю, як тебе врятувати. Не вмію. А про наслідки ти подумав? Тому не ризикуватиму і крапка. Або ти мене повертаєш назад, або… я помру. Дарами з лісу лише відтягуватимеш неминуче.

Чоловік вже було знову ринувся до неї, але вчасно схаменувся. Обіцяв же не чіпати.

- Лауро, ти просто погано розумієш людей. Ми неймовірно вперті створіння. Якби я просто прийняв дійсність і змирився, то, повір, мене вже б давно не було на цьому світі. Обіцяю, що знайду вихід і ти повернешся до себе без будь-яких проблем. Головне, здобути сили і наскільки це можливо відновитись. А тепер, дивись, або говориш телефону: «набрати Ореста», або затискаєш ось цю кнопку, і він одразу телефонує мені. Я завжди відповім тобі, тому, раптом, щось знадобиться, потрібна допомога чи просто захочеш поспілкуватися, або затисни, або скажи, і стовідсотково мене почуєш.

Чоловік підійшов до столу і поклав на нього мобільний. Мавка виглядала трохи розгубленою.

- Не хвилюйся, в тебе все вийде. Повір, це набагато легше за магію. В телефоні ще безліч інших цікавих функцій, тому роздивись його і починай потроху опановувати, а все, що не вдасться, я потім поясню та за необхідності навчу. - Орест розвернувся і попрямував на вихід. Вже біля самої вхідної двері знову подивився на Лауру:

- Мені час іти. Я так розумію, з лісу потрібно приносити все живе? До речі, не хвилюйся за папороть, вона вірно пересаджена в потрібний ґрунт, чудово ростиме, спеціалісти ще додали туди якогось гарного добрива, так що , їй тут буде краще, аніж у лісі.

- Я чудово знаю, Оресте, що з папороттю все добре. Але ти обіцяв мені свого того щоденника показати. Я відповіла на все, що тебе цікавило.

Яка ж нетерпляча. Ще й гнівається так кумедно.

- Майже на все. І за щоденника я взагалі-то просив зцілення, але не лютуй так швидко і не біжи поперед батька в пекло, принесу я тобі його, звісно принесу. Завтра зранку.