Глава 6

Глава 6

По-перше, від того, як вона промовила його ім'я, в нього вкотре по спині промчало поголів'я мурах. А по-друге, він не знав, як розцінювати вираз «бачу наскрізь». Що вона мала на увазі? Якісь його потаємні бажання? Ні, він хотів лише зцілення, інше його не цікавило. Здається. Але запитувати всього зараз не можна, бо тільки-но зародився маленький натяк на контакт. Не зіпсувати б всього тепер.

- То як, назвеш своє ім’я? – відчував себе підлітком, який намагається на дискотеці познайомитися з привабливою дівчиною. А ще вона майже ніколи не говорила одразу, і та інтрига в декілька секунд безумовно нервувала.

- Назву. Та, що живить ранковою росою, - як так і треба відповіла.

- Ого! Це ім’я таке? Вибач, просто досить незвично.

Мавка невдоволено склала руки та як малорозумного тицьнула:

- Це ви люди просто даєте імена, якби тільки гарніше звучало, а у нашого народу тебе знають, перш за все, за твоїм призначенням.

- Цікаво. Ні, в цьому звісно є свій сенс. Щоправда, складно буде до тебе звертатися цілим реченням…

- Аулаірія.

- Аулаірія?

- Можеш так мене називати.

Він трохи замислився. - Гарно. Лаура скорочено, можна?

Мавка байдуже знизала плечима:

- Як хочеш.

- А дозволиш поставити незручне питання, Лаура?

 - Будь-яке твоє питання незручне. Тому байдуже.

Насправді він не хотів запитувати про таке, просто бовкнув, що в макітру стукнуло, і сам не зрозумів навіщо:

 - Твоя одежа…, скажи, я з дитинства думав, що мавки одягнуті, ну не знаю, в листя з дерев, наприклад? – поки говорив намагався не опускати погляду нижче, ніж плечі, хоча і від цього легше зовсім не ставало. Лаура обережно пригладила тканину, що приховувала її коліна і з помітним сумом в голосі пояснила:

  - Мавки – уособлення природи. Ми нерозривно по’вязані з нею, вона  підтримує сили мого народу. Але наша магія діє лише у чистому вигляді, коли хтось або щось втручається, все переходить у захист, істинна сутність миттєво приховується. У своїй первозданній формі ми легенькі, немов вітерець, напівпрозорі та рухаємося самісіньким повітрям, але коли з’являються люди, тоді мавки набувають плоті і крові.

Ви не повинні пізнати нашого справжнього вигляду, таємниця наших можливостей повинна залишатися таємницею. Коли ти наблизився до мене в лісі, я перетворилася на таку, бо звичайний природний перебіг подій було порушено. Все, що на мені трансформувалося, я частково стала схожою на вас. Тому і виглядаю майже як ваші жінки. Та чим далі знаходжуся від магії лісу, тим більше уподібнююся вам.

Але все ж таки я не людина, а магічна істота. Тому зараз послухай уважно, Оресте. Коли останні залишки моєї магії зникнуть, я не стану такою, як ти. Ні. Я помру. Бо ваш світ – то ваш світ, він чужий для мене і цілковито неприпустимий.

Мову відняло. Він нічого не міг сказати. Йому враз стало настільки гидко від самого себе, від своїх проблем, навіть від усього, що його оточує. Отже, омріяний шлях до порятунку лежить через повну втрату магічних сил невинною істотою, а далі ще гірше – через її смерть. І уявити собі не міг, що завдав шкоди вже просто від того, що з’явився в лісі. А ще запевняв, що він не тиран. Та ні, гірше! Приречено подивився на свої руки і захриплим невпевненим голосом запитав:

 - Лауро, а чому саме у присутності людей ви набуваєте плоті і крові? Чому ми на вас так впливаємо? – думав вона не захоче відповідати, але мавка продовжила:

  - Є старе повір'я, що мавки – не лише справжнє творіння природи, а ще й душі людських дівчат, що з різних причин ідуть на служіння до лісового духу. Принаймні, так було колись. Не знаю чому, але саме з вини людей звичайні дівчата ставали нами. І це безумовно мало свої наслідки. Як я вже казала, всі ми пов’язані, тому те, що впливає на одних – має вплив і на інших. В давні часи лише прийдешні перетворювалися в присутності людей, але непорушний зв'язок між нами дав своє, тепер ми всі уподібнюємося вам. Бо магія у нас одна на всіх і ми рівною мірою її застосовуємо.

- А ти прийдешня? Чи народжена природою?

- Багато питань ставиш, Оресте. Тепер моя черга запитувати. – Ну що ж, вона має право.  Домовленість – є домовленість.

 - Я хочу знати, звідки тобі стільки відомо про мій народ? Про наші традиції тим паче? – невже ось так легко скаже?

 - В мене є своєрідний посібник, в якому міститься багато інформації про вас.

 І тут через мавку наче струм пройшов. Книга! Точно. Та сама блискуча книга, що вже другу ніч поспіль вабить її у дивних непритаманних для неї маревах! Ось вона відгадка!

 - Покажи мені цей посібник. Я хочу його побачити!

 - Навіщо? Вибач, та ти нічого там не зрозумієш, бо елементарно не вмієш читати.