Глава 4

Глава 4

Він так і не зміг їй тоді нічого відповісти. Людина, до слова якої не просто прислухалися, думки боялися, а за увагу боролися. Ні. У колі його спілкування та сфери діяльності до нього ставилися, хіба що не як до божества. Лише від одного погляду могло залежати майбутнє цілої концепції, а від жесту – ще й майбутнє тих, хто її запропонував.

Він був не просто професіоналом своєї справи, таких називали – люди з особливим чуттям. Природа наділила чоловіка досить незвичним смаком, жагою до всього нового та справжніми лідерськими якостями. Ніхто не розумів, як йому вдається так влучно визначити стратегію ще й поставити крапку там, де б ніхто не наважився.  

Закінчивши факультет журналістики, він ніяк не міг обмежитися лише кількома статтями, примітивними та нецікавими розслідуваннями і, власне, навіть своєю колонкою в престижному журналі. Йому завжди хотілося більшого. Він бажав писати на теми, які обирає сам, звертати увагу на проблеми, повз яких не можна пройти. А когось слухатися – це взагалі не про нього. Начальників для цього чоловіка просто не існувало.

Читачі ж його обожнювали. Майже кожне слово знаходило відгук в їхніх серцях. Цінували за правду, слушні зауваження, захоплюючі новини, гумор та завжди тільки корисну інформацію.

Так, колись він був відомим лише у своєму рідному місті, але тепер слава поширилась вже на всю країну та й далеко за її межі. Власник і головний редактор найпопулярнішого універсального журналу сучасності, одного з найавторитетніших та найвідоміших друкованих видань сьогодення. Йому єдиному належала ціла мережа успішних книжкових видавництв. Він зумів відкрити власну бібліотеку з вільним доступом майже до будь-яких екземплярів, окрім старовинних чи тих, що містили секретну інформацію.

Всім кортіло якось зачепити його та побувати на шпальтах того самого обговорюваного журналу. Смішно, та якщо десь на світському заході або навіть на звичайній вечірці чоловік зауважить, що йому, наприклад, сподобався певний продукт, вже завтра він стовідсотково з’являвся на всіх полицях місцевих магазинів.

Про секрет успіху завжди говорив трохи філософськими категоріями: «Моє діло – це та ж сама робота ювеліра чи парфумера, важливо не просто знати і вміти поєднувати унікальні компоненти, а й бачити майбутнє свого творіння».

Ось так, ідеально розпоряджаючись словами, він зовсім нічого не зміг відповісти чарівній мавці. Його вразило навіть не те, що вона сказала, а як. Такого жорстокого холоду він ще ніколи не відчував.

Але сьогодні все змінеться. Він зуміє виправити ситуацію, чого б це йому не коштувало.

Вона ніколи раніше не бачила снів. Просто на якийсь час засинала, а потім прокидалась і виконувала свою місію. Ліс для неї - набагато більше, ніж рідний дім, це місце її сили, народження, натхнення. Вона навіть уявити не могла, що одного разу їй доведеться покинути свою найпрекраснішу частинку на землі.

Чи то есенція так виснажила, чи далась в знаки відстань до своєї оселі, але сьогодні вона вперше споглядала дивні картинки в голові. Мовби щось надзвичайно легке та напівпрозоре відділилося від її тіла, піднялося вгору і плавно зарухалося в повітрі. Вона бачила очима цього невідомого створіння, до того ж бачила саму себе, сплячу на чужому ліжку. Зовсім заплуталась, хіба подібне можливо? Невже уві сні вийшло переміститися до свого світу? Бо лише там відчувалися така безмежна свобода, рівновага і спокій. Але ж ні, вона й досі в цій набридливій кімнаті, в полоні у того мерзотника. Створіння, мов небесна хмаринка, піднялося ще трохи вище а потім різко пройшло крізь стіну. Потім ще крізь одну! І ще! Аж поки не зупинилося в якомусь цікавому приміщенні: там було багато книжок, дерев’яних виробів, а ще горів вогонь, прямісінько у стіні. Дивина та й годі! Але часточці мавки сподобалося тут, відчувалося тепло і особлива творча енергетика, схоже ще й музи постійні відвідувачі. Та її увагу привернуло дещо інше, також схоже на книжку. Про них вона добре знала, бо колись побачила, як цей витвір мистецтва зосереджено читала одна дівчина, що досить часто приходила до лісу побути наодинці. І саме те, з якою завзятістю вона гортала сторінку за сторінкою, та як при цьому змінювався вираз її обличчя, пробудив у мавці неймовірний інтерес до книжок. Якщо зізнатися, ще багато чого її цікавило з життя людей, бо для підтримки спокою та порядку в лісі, їй доводилось годинами спостерігати за дивними гостями. Дещо в їх поведінці відверто дратувало, а дещо – розпалювало цікавість.

Маленька книжка коричневого кольору вабила своїм блиском. Чомусь створінню сильно закортіло відкрити її, виникла просто якась незрозуміла потреба зазирнути в зміст, наче там знаходилося щось надзвичайно важливе. Та тільки хмаринка наблизилася до книги, невідомо звідки пролунав стукіт. Знову проходячи крізь стіни, частинка цієї ж миті повернулася до своєї власниці. Мавка різко розплющила очі та підскочила на ліжку. На порозі стояв її викрадач, а в руках тримав невеликий горщечок, справжньою прикрасою якого був живий, свіжий та пухнастий кущ папороті.

- Привіт, - пролунало не зовсім впевнено. Та тут вже один-один, бо мавка і сама виглядала геть розгубленою. – Як ти? – не дочекавшись відповіді він підійшов до тумби, що стояла біля її ліжка, та поставив туди горщечок з папороттю. Не втримався, мазнув по ній поглядом. Як не як, та вона все ж виглядає мов дівчина. На секундочку - напівгола дівчина! В людському світі її вважали б не просто привабливою, натовп чоловіків безупинно б змагався за її прихильність. А у нього прямісінько під носом така краса, та тільки нею і милуватися не можна, бо одразу відчуєш себе чудовиськом. Мотнув головою, видихнув, підійшов та й присів у крісло, що стояло напроти ліжка на чималій відстані. Вона продовжувала уважно слідкувати за ним поглядом, але декілька раз все ж відволіклась на папороть. Невже вгадав?