Глава 3

Глава 3

Він відчував себе детективом, або навіть гірше – маніяком, який сидів і годинами спостерігав через приховану камеру за бідолашною чарівною істотою. Минуло три дні після подій, які трапилися тоді в лісі. Згадувати їх було не зовсім приємно, особливо завершення всієї пригоди. Перед очима постійно спалахувала картина, де здригаючись у судомах, мавка приречено дивилася на нього, так, ніби він власноруч підписав їй смертельний вирок. І той погляд, що проштрикнув грудну клітину наскрізь, наче рентгенівський промінь, раз за разом повертався до його думок. Важко було, тим паче після того, як вона нарешті отямилася. Провина топтала і топтала чоловіка, особливо, коли він потайки почав спостерігати.

Ще й Грегор підкидав дров у багаття. Вчепився, наче п’явка, і щохвилини доводив, що конче необхідно вколоти полоненій есенцію, бо вони зовсім не знають, на які магічні витівки вона здатна. На жаль, тут він мав рацію. Адже в щоденнику просто перелічувалися здібності міфічного лісового народу, але будь-яка конкретика щодо наслідків таких здібностей відсутня взагалі. Невідомо, яким чином вони можуть керувати стихіями чи змінювати властивості речей. А відтак, щоб перестрахуватися, все ж довелося погодитися на такий неприємний крок, оскільки допустити її втечу вони ніяк не могли.

Майже дві доби поспіль вона сиділа на своєму ліжку, обійнявши коліна, і повільно гойдалася, наче душевнохвора. Жодного разу не торкнулася їжі, не озирнулася навколо і не видала хоча б якогось звуку. Лише вчора ввечері, коли чоловік припав до монітора комп’ютера, щоб уважніше роздивитися символи на оголених ділянках її тіла, вона завмерла на якусь мить, а потім неспішно, але впевнено підняла голову і поглянула точнісінько в об’єктив прихованої камери. В нього аж мороз шкірою пішов, вона дивилася йому прямо в очі! Хай і через техніку, але він все одно зміг відчути всю ту страшну силу ненависті, що зжерла б його за лічені хвилини, якби опинився десь поблизу.

Серце болісно стиснулося, дихати враз стало важко, відгомони хвороби різко нагадали про себе. Добре, хоч ліки були поряд, одразу вдалося загасити непроханий жар. А вона продовжувала і продовжувала дивитися, ніби бачила крізь простір. Лише, коли йому стало легше, мавка з підступною, ледь помітною посмішкою опустила голову назад до колін.

- Все, Грегоре! Так більше не можна! Вона не п’є, не їсть, не встає з ліжка, тільки рухається, як маятник. Так зовсім не годиться.

- Не переймайтеся, пане. Навіть магічним істотам потрібна їжа. Рано чи пізно природні потреби пересилять її впертість та гордість, і вона буде вимушена поступитися. – Цілком беземоційний тон Грегора вже почав не на жарт дратувати.

- Та вона такими успіхами швидше за мене помре! – Чоловік різко підхопився та почав міряти кімнату кроками. – Ні. Так однозначно не можна, треба щось вигадати. – Він зупинився біля вікна та обхопив голову обома руками.

- Вибачте, пане, та про те, що можна або навпаки ні, необхідно було думати ще перед нашою "прогулянкою" до лісу. А тепер вже пізно відступати, час назад не відмотаєш.

Між ними нависла довга, напружена і мовчазна пауза. Один знервовано перебирав пальцями, глибоко занурившись у власні роздуми, а інший – мов статуя, нерухомо завмер, здається, забуваючи хоч іноді  дихати.

- Я спробую з нею поговорити, якщо ви не заперечуєте. Гадаю, мені вдасться вмовити її до активних дій.

- Ти тільки дивися, щоб після тих "активних дій", у неї хоч якісь сили залишились.

Грегор нічого не відповів, лише кивнув в знак згоди.

Чоловік знову підлетів до монітора комп’ютера, з нетерпінням чекаючи на результат, і в його уявленні він мав бути чомусь лише на його користь. Грегор, як завжди перебуваючи у стані безкінечного спокою, неспішно зайшов до кімнати, де знаходилась мавка, тримаючи в руках тацю з обідом. Нічого не змінилось, вона так і продовжувала сидіти в одному положенні та, не зупиняючись, гойдатися. Декілька хвилин Грегор уважно сканував її поглядом, а потім поставив тацю на стіл і нарешті заговорив:

- Твоя поведінка, мавко, геть нерозумна. Нам обом с тобою відомо, що ніхто і ніщо тебе звідси не визволить, а згубити себе – провальна ідея. Тому не бачу причин чинити опір та раджу якомога скоріше допомогти моєму панові одужати, тим паче, що він дуже щедра людина і в боргу не залишиться. – Грегор підійшов до вікна і відчинив його настіж. Чоловік хоч і знаходився по той бік екрану, але й сам відчув, як кімната його «гості» швидко наповнилась свіжим повітрям. 

Спочатку мавка повільно випросталась, потім задоволено вдихнула на повні груди і підняла руки долонями догори. В якийсь, зрозумілий лише для себе такт, вона рухала пальцями і символи на її тілі поступово запалювались. Все б нічого, та речі в кімнаті почали ворушитися і підійматись зі своїх місць, таке враження, що простором вмить заволоділа невагомість. Це був справжній прояв її сили, яка поступово набирала обертів. Наче звір, якого нарешті випустили з клітки, вона бажала панувати над всім, що її оточує. Ніж і виделка, що були принесені разом з обідом, піднялися та загрозливо розвернули свої вістря у бік Грегора.

 У чоловіка, який спостерігав за всим цим дійством в іншій кімнаті, аж в очах потемніло. Та вона ж зараз просто вб’є одного з найближчих і найвірніших йому людей! Він вже збирався викликати охорону і стрімголов летіти туди, але реакція самого Грегора змусила його зупинитись. Той геть не здивувався зростаючій небезпеці, навіть більше, він, наче був готовий до такого перебігу подій. З кишені піджака помічник дістав щось схоже на пульт і демонстративно натиснув на одну з кнопок. Цієї ж миті зі стелі ринули стрімкі потоки блокуючої есенції. Наче щупальця кальмара, вони потягнулися до своєї жертви і оповили все тіло. Мавка вигнулася від нещадної судоми, її обличчя застигло у німому крику, а руки жадібно стискали простирадло, ніби воно подарує полегшення. Речі, які до цього левітували, тепер були розкидані по всій підлозі, ніж і виделка зовсім закотилися під стіл. Але Грегор і не думав вимикати свій отруюючий душ, просто стояв, і переможно спостерігав за всім, що відбувається.