Епілог

Епілог

Сьогодні Лаура як завжди прокинулася рано, щоб встигнути зустріти світанок. Вона сиділа на широкому підвіконні і милувалася сходом сонця. Перші промені швидко линули до неї, ніжно граючись з обличчям. Від їхнього світла особливий браслет на руці, а віднедавна ще й каблучка на пальці, почали переливатися чарівними кольорами.

Попереду таємниче шумів океан. Від його величі перехоплювало подих. Вони вже три дні тут, а Лаура й досі не могла вдосталь надивитися на нього.

- Ось ти де! – Орест підкрався непомітно та легенько поцілував її у плече.

- Мені все ще не віриться, що ми так далеко від дому.

Чоловік усміхнувся і обійняв її за стан:

- Це тільки початок. Я маю намір весь світ тобі показати.

- Від тебе працівники всі підуть, якщо ти тільки подорожуватимеш постійно.

- Від мене? Ніколи. Хіба можна від такого, як я, кудись подітись?

- Це ти мене як дружину свою запитуєш?

Очі у Ореста підступно спалахнули:

- Це я так натякаю, що ніколи тебе від себе не відпущу. – Чоловік ще сильніше притиснувся до Лаури і зарився в її волосся.

- Як там Кіра, готова виховувати двійню?

Орест голосно засміявся у відповідь:

- Говорить, що ні. Ти знаєш, ніколи не думав, що це скажу, але мені навіть шкода Михайла. В моєї сестри і так характер – не мед, а ще й під впливом гормонів, вона як цариця тепер.

- Ну, їй можна. До речі, ти так і не розповів мені про вашу нещодавню розмову з Грегором. Як він відреагував на наше весілля?

Чоловік знизав плечима:

- Та наче нормально. Привітав. Він одразу ж повернувся до себе на батьківщину, мешкає неподалік від свого брата. Більше нічого й не розповідав, але гадаю, все в нього буде гаразд.

- Не сумніваюсь. Зате тепер Лідії Василівні роботи додасться.

- О, повір, з нашими батьками вони швидко дадуть лад усьому, навіть там, де не треба.

У Лаури перед очима одразу промайнули спогади про знайомство з сім’єю Ореста. Як вона тоді хвилювалась! Словами не змалювати. Та виявилося, що всі хвилювання були марними, батьки з перших же секунд ставилися до неї, як до рідної, та з того самого дня вже вважали Лауру своєю родиною.

Про чудодійне зцілення Ореста довелося трохи прибрехати. Сказали, що нарешті дістали ліки проти його хвороби, тому він стрімко й одужав.

А потім в житті Лаури сталася ще одна надважлива і хвилююча подія. Вони з Орестом знайшли її маму. Жінка після загадкового зникнення доньки переїхала до іншого міста, але так і не припинила пошуки. Весь цей час вона по шматочках збирала докупи інформацію, навіть коли всі інші вже опустили руки. Мати відчувала, що одного дня донька обов’язково з’явиться на порозі її дому. Власне, так і сталося. Емоційна видалася зустріч. Плакали всі. Пам'ять про минуле життя поверталася лише частково і якимись окремими спогадами, але коли Лаура побачила рідні мамині очі, одразу ж все про неї згадала. Вони забрали її до себе додому, жіночка швидко потоваришувала з Лідією Василівною та батьками Ореста і їхня родина нарешті стала повною й щасливою.

А ось Арсеній сміливо міг хвалитися кар’єрою, яка стрімко пішла вгору. Після декількох місяців успішної роботи закордоном чоловік повернувся додому і відкрив свою власну поліклініку. Одружитися поки не одружився, але вже досить відважні погляди спрямовував у бік однієї милої лікарки. Часто навідувався в гості до сусідів і з великим задоволенням був свідком на весіллі друзів.

Про Марію також дещо цікаве дізналися. Точніше Лаура дізналася, коли ще мандрувала вітром навкруги. Насправді дівчина не губилася ніколи, але й мавкою вона не була. В її жилах текла справжня русалчина кров, адже хтось з пращурів належав до їхнього світу. Марія за покликом крові повернулася до свого коріння, до чистих і прозорих вод лісового озера. Але згодом бажання прожити людське життя все ж взяло гору, їй дозволили знову стати звичайною дівчиною. Через такі своєрідні мандрівки між світами пам'ять про надприродне минуле потроху губилася, щоб зайвий раз не виникло спокуси розкрити таємниці лісового народу, тому вони з Лаурою так і не згадали одна одну.

Щоденник вони з Орестом віднесли до лісу. І як тільки Лаура віддала його лісовому господарю, одразу ж перестала відчувати магічний потяг. Хоча їй того і не треба було, вона й так знала, магія завжди житиме всередині неї. Людський світ дав їй життя і розум, світ природи навчив любити, поважати і зцілювати, а світ кохання подарував майбутнє, сповнене щастя, світла і добра.

Кінець.