Глава 18

Глава 18

- Кіро, я досі не впевнена, що це гарна ідея! – Лаура сиділа в невеличкому червоному автомобілі біля сестри Ореста і нервово вовтузилася на сидінні. 

- Це все просто твої переживання перед першою поїздкою в місто. Чи можливо ти хвилюєшся за мої водійські навички? Повір, з автомобілями я на короткій нозі.

Лаура скептично зиркнула на свою подругу і ніяк не могла зручно вмоститися:

- Взагалі-то ти вже повинна їхати в весільну подорож, сама ж казала, у молодят так прийнято. А у підсумку ми прямуємо туди – не знати куди, шукати того – не знати чого!

Кіра весело засміялася. Вона відчувала себе частиною неймовірної пригоди та ще й чомусь була впевнена в своїй правоті на сто відсотків:

- По-перше, весільна подорож буде, її ніхто не відміняв, просто трішки пізніше. А по-друге, чому ж не знати куди? Адреса в мене є, - вона з інтригуючим поглядом помотиляла перед очима мавки телефоном і повернула ключ запалювання.

- Звідки в тебе адреса? Орест говорив, що такі речі не розголошуються просто так.

- Звісно не розголошуються, бо це персональні дані. Але хороші зв’язки в деяких державних органах, знаєш, можуть робити дива.

Лаура здивовано помотала головою в різні боки:

- Я ніколи не зрозумію ваших людських реалій.

- Ой, повір! Зрозуміти може і не зрозумієш, але звикнеш точно. Таке життя і від цього нікуди не подітися.

Кіра вела автомобіль не швидко, тому Лаура спокійно могла роздивлятися все, що їх оточувало, а також час від часу траплялося по дорозі. Коли вони в’їхали в місто у мавки знову сталося «показове» дежавю. Їй майже все здавалося знайомим, наче тоді, як коли її часточка подорожувала окремо від тіла, вона не просто літала у повітрі, а довго прогулювалась вуличками та околицями цього міста.

- Кіро, я все це вже бачила. Таке враження, ніби я тут була! От прямісінько по тому парку і ходила!

Сестра Ореста с хвилюванням поглядала на Лауру, поки та через вікно роздивлялася невеликий місцевий парк:

- Маю надію, ми хоч щось від тієї дівчини дізнаємося. Бо це зовсім ненормально. Ти пам’ятаєш те, чого ніколи не бачила, зате про своє лісове життя починаєш забувати.

- А що ми скажемо дівчині? Вона ж також втратила пам'ять?

- Ну, не факт. Можливо це історія для всіх, щоб не докучали. Тобі головне відчути в ній щось магічне, розумієш? Тоді ми вже напевно знатимемо, що то такий побічний ефект і загалом ти можеш бути людиною, але без минулого.

Лаура занепокоєно здригнулася:

- Не хочу позбавлятися минулого. Я була мавкою! Хай без магії та я ще продовжую відчувати зв'язок з лісом. Ця часточка назавжди залишиться в моїй душі. Цього в мене ніхто не забере і не відніме, куди б моя пам'ять не поділась, – декілька крихітних сльозинок все-таки вирвались і скотилися по її щокам. Кіра однією рукою заспокійливо погладила подругу по плечу:

- Я знаю, люба. Я знаю.

Лаурі було важко. Особливо тепер, коли вона не розуміла, де її справжнє місце. Мавка не уявляла життя без призначення, а зараз відчувала себе вирваною бур’яниною, яку вітер перекидає туди-сюди по полю та й все, чекала, коли хоч за щось зачепиться, але замість того, з кожним днем невизначеності лише більшало, а якоря, який би зупинив цей невгамовний потік, так і не знаходилося. Звісно ж, бути з Орестом – це прекрасно, але він вже давно сформував себе, в нього є велика справа, є мета, він точно знає, що і для чого робить. А Лаура? Вона повинна просто поряд знаходитися? А якщо їй цього замало? Якщо постійно чогось бракує? Невже вічно перебувати в пошуках – це все що доля приготувала для неї в новому житті? Невеличка вибоїна на дорозі, через яку авто відчутно труснуло, провернуло мавку з тяжких думок. Вони повернули у вуличку і виходячи зі слів Кіри, вже скоро повинні були дістатися потрібної адреси.

- Як там у вас з Орестом справи просуваються? Враховуючи, що ночуєш ти в його спальні, мабуть непогано?

Лаура аж плакати перестала. Відверті питання Кіри іноді вганяли її в стан заціпеніння. Перед очима одразу пронеслися свіжі спогади минулої ночі, коли Орест ледь дочекався закінчення весілля, щоб позбутися тієї прекрасної сукні, в якій мавка спокушала його все свято, а позбувався він досить цікавим способом – де знімав, там і цілував всі оголені місця. Тому від ніжності вони цього разу ще швидше перейшли до бурхливої всеохоплюючої пристрасті. Та й їхній зв'язок тільки більше підливав масла у вогонь, від нього розум затуманювався, а відчуття гострішали. Лаура і не думала, що може бути так, в першу чергу, що вона може бути такою. Але від одного дотику Ореста всі нерви оголювались нараз, а тіло вимагало продовження. Тому відповіддю на питання Кіри стали її почервонілі щоки і метушливий погляд.

- Ага! Ось тобі і деякі переваги людського життя. Скоро відірватися один від одного не зможете, - дівчина весело засміялася, а Лаура тицьнула її пальцем в бік.

Поки дівчата відволіклися, навігатор в авто повідомив, що вони вже знаходяться біля потрібного будинку. Він був двоповерховим, світлим і з червоним дахом. Лаура встигла лише раз перевести подих, бо Кіра одразу попрямувала до входу.