Глава 17

Глава 17

З моменту останніх подій, що сталися в цьому будинку, проминула доба. Довга, нестерпна, болюча доба. Весь цей час Орест просидів у себе в кімнаті, нікого й близько не підпускаючи. Чоловік помаленьку, але впевненими кроками спустошував невеличкий міні бар, перемішуючи таблетки з алкоголем, бо серце вже не витримувало такого напруження і давня хвороба швидко про себе нагадала. Але в душі Оресту було байдуже. Він більше не відчував себе людиною, не хапався за надії, не будував планів, просто втратив жагу до життя. Все, він здався. Остаточно і безповоротно.

Лідія Василівна не спромоглася зайти до нього. Кожного разу зупинялася біля дверей і коротко нагадувала про сніданок, обід і вечерю. Не те щоб їй не було шкода Ореста або вона стала менше за нього хвилюватися, жіночка навіть не вважала, що він настільки сильно завинив, як думав сам чоловік. Та відсутність мавки вона переживала досить важко, постійно зі сльозами перечитувала її останній лист, а Кірі взагалі так і не змогла нормально пояснити по телефону, що сталося. Бачити Ореста і знати, що Лаури поряд нема, виявилося аж занадто складним завдаванням. Але ще важче їй давалося терпіти присутність Грегора. Вона його просто зненавиділа, ледь стримувалася, щоб не жбурляти в нього кожного разу тим, що під руку трапиться, як тільки чоловік з’являвся на очі. Лідія Василівна зовсім не розуміла його логіки. Лаура була єдиним і останнім шансом Ореста на зцілення, якщо вже навіть не говорити про почуття, про можливість створити довгоочікувану родину і зажити щасливо врешті решт. А тепер що? Ні коханої, ні зцілення, ні жодної віри в майбутнє. Чого досяг цей мерзотник? Загибелі Ореста? Навіщо було так чинити?

Та на ці питання відповідь швидко знайшла Кіра, яка одразу ж примчала, як тільки зрозуміла, що сталося невиправне. Брат, звісно, розмовляти з нею не став, прогнав, як і всіх до цього. Але коли вона почула від Лідії Василівни всю історію, одразу ж майнула до Грегора. Його в ту мить за волею долі вдома не було, тож сестра Ореста вирішила діяти відповідно до однієї давньої, але дуже повчальної мудрості: «від чого захворів, тим і лікуйся». Словом, дівчина нахабно пробралася до нього в кімнату і трохи навела там ладу.

Повернулася Кіра з абсолютно кам’яним обличчям. Якось, за чашкою кави, Лаура розповіла їй про те, як саме мавка опинилася в володіннях Ореста. Тому, що собою являє есенція і як її застосовують, дівчина уявлення мала. Кіра розказала Лідії Василівні, що знайшла у Грегора розрахунки, відповідно до яких чоловік хіба що не басейн хотів тією есенцією наповнити. А оскільки сестра Ореста на короткій нозі з комп’ютерною технікою, вона швидко зламала всі паролі й з’ясувала, що вже через два дні Грегор планує наступне нічне полювання за черговою мавкою.

У Лідії Василівни аж скалка з рук випала та покотилася по столу, ледь встигла її спіймати. Жінці просто не вірилось в те, що вона почула, але сидіти, склавши руки, вона точно не збиралася. Кіра та Лідія Василівна вирішили попередити про це Ореста, а там нехай чоловік сам обирає, він знову піде тим же шляхом, або вчинить інакше. Важко було про це йому говорити, звісно важко, адже без мавки Орест, можна сказати, однією ногою в могилі. Але й дозволити Грегору тишком-нишком здійснити напад на безвинних оберегів лісу - взагалі неприпустимо. Зате хоч трохи прояснилося, чому паскудник мріяв позбутися Лаури, і таки ж позбувся зрештою. На думку Кіри, його не влаштовували почуття Ореста до мавки, він вважав, що чоловік піддався слабкості, а Лаура тільки все руйнує. Мавка повинна була вилікувати та одразу піти, а не перетворюватися потихеньку на людину. І Кіра мала рацію. В голові Грегор побудував геніальний задум, стільки всього зробив, щоб мати можливість створювати есенцію, ледь вмовив Ореста піти на такий відчайдушний крок, а чоловік замість того, щоб отримати своє зцілення, вирішив роман закрутити. Та все б нічого, але ж Лаура вкрай забула своє місце, остання їхня розмова з Грегором, там, де вона назвала його слабкою людиною, розізлила того не на жарт. А тут ще й з сестрою мавки так пощастило, все склалося, наче як у казці. Тепер залишилось негайно знайти нове джерело для зцілення і все нарешті повинно налагодитися.

Єдине, в чому прорахувався Грегор – чоловік більше не хотів жити. Без Лаури його світ затягло темними важкими хмарами, а прояснення там і близько не видно. Серце краялося від того, що він сам її прогнав, сам наказав відвести до лісу, власноруч позбавив їх майбутнього. І це буквально роз’їдало його зсередини.

Жінки зробили, як вважали за потрібне, все розповіли Оресту і цього разу він відреагував вже не так агресивно. На чоловіка, якщо чесно, страшно було глянути. За добу він перетворився на пропащу людину, яка задарма псує своє існування, топлячи всі переживання в оковитій. Але те, що він почув, безумовно протверезило його. Стало боляче, мерзенно і соромно, не тільки за свого помічника, а в першу чергу за себе.

Орест прийняв холодний душ, переодягнувся і позвав Грегора. Той вже встиг повернутися і з’явився за лічені хвилини, ніби на ліфтові підійнявся. Обличчя, як завжди, без жодних емоцій.

- Скажи мені, будь ласка, Грегоре, а чому я нічого не знаю про твій майбутній нічний похід до лісу? – Орест знову хлюпнув собі в склянку якогось пійла і невимушено присів у крісло. У помічника жоден м’яз не здригнувся, лише очі спалахнули підозрою.

- Бо вам потрібна мавка, щоб вилікуватися. – Говорив з таким спокоєм в голосі, ніби з ним розмовляють про погоду за вікном.

- Я тебе запитую не про те, що мені потрібно, а чому я нічого не знаю?