Глава 16

Глава 16

Лаура не спала цієї ночі. Так і пролежала під своєю ковдрою-захисницею до самого ранку. Останні слова Ореста її взагалі спантеличили. Це що ж означає? Чоловік фактично зізнався їй у коханні? Ось так просто, без довгих промов, хвилюючих пауз і смачної вечері? А як же Анна? Вона так і залишилась в будинку на ніч? Чи її прогнали геть?

Ні. Лежати і страждати мавка точно не збиралася. Досить вже будувати марні надії, краще не очікувати нічого, але самоїдством займатися теж більш ніж достатньо.

Лаура трохи привела себе до ладу та спустилася на сніданок. Свідком якої цікавої сцени вона стала, годі й уявити: Грегор намагався вирвати з рук напівголої Анни її власну ж валізу, тоді як жінка, не припиняючи лаятись, міцно схопилася за неї і навіть не думала віддавати. Таки цієї ночі відома неприємна особа була тут.

Мавка не бажала демонструвати свого настрою, а тому лише декілька секунд приділила увагу побаченому і хотіла було вже піти, та Анна тільки ще більше розлютилася в її присутності:

- Ти! Ти – мала мерзотниця! Це через тебе мій наречений не хоче бути зі мною. Це ти його підбурила! Паскуда! Та я тебе…, – Анна підбігла до Лаури і замахнулася на неї рукою, але невідомо звідки з’явився Орест. Чоловік миттєво перехопив руку скаженої нападниці у повітрі і міцно стиснув її зап’ясток. Ох і погляд в нього був, спопеляючий до кісток. Продовжуючи безкомпромісно утримувати Анну, він зняв з неї обручку і жбурнув геть. Потім відпустив її, дістав з кишені запакований товстий конверт і простягнув жінці:

- Цього тобі на перший час вистачить, але далі живи, як знаєш. Забудь сюди дорогу, Анно. Ти мені ніхто і звуть тебе ніяк. Зрозуміло? – Ох і тон. Від того як він промовив останнє речення у мавки в самої мороз по шкірі пішов. Анна хоч і трохи не в собі, але відчула, що терпіння у чоловіка майже не залишилось. Жінка спробувала достукатись до нього, але Орест не дав їй жодного шансу.

- Досить принижуватися, Анно. Забирай свої речі і негайно покинь мій дім.

- Але ж Оресте, любий, нам було так добре…

- Ще бодай одне слово і охорона винесе тебе прямісінько до дороги.

Жінка тремтіла від люті. Як їй тільки кортіло сипати прокльони на всіх присутніх, але вона, схоже, розуміла, що з Орестом краще не жартувати. А зі злим Орестом й поготів. Анна нахабно вихопила у Грегора свою валізу і, ще раз поглянувши на всіх своїм вбивчим поглядом, попленталась на вулицю.

- Грегоре, виклич їй таксі, будь ласка. – Чоловік розвернувся до Лаури і уважно зазирнув мавці в очі. Серйозний як ніколи, вольовий, впертий, мов непробивна стіна, їй аж моторошно стало, хотілося швидше зникнути звідси. Тому вона не стала чекати, нічого не сказала, поглянула в інший бік та попрямувала собі на кухню.

- Грегоре, і ще одне – прослідкуй уважно, щоб Лаура не покидала цього будинку аж до мого повернення.

- Ти що, взагалі глузд здоровий втратив? – мавка не витримала такого нахабства. Вона одразу зупинилася і розвернулася до чоловіка. – Оресте, вгамуйся, будь ласка!

Він повільно наблизився до неї:

- Вибач, але ти не залишаєш мені іншого вибору. Та й вчора я чесно про все попередив. Тим паче, мене не буде лише до обіду, потім я повернуся і ми нормально поговоримо.

- Відтепер завжди буде так? Якщо не по-твоєму, то я одразу в полоні?

- Це я в тебе в полоні, Лауро. Я повинен все розуміти, погоджуватись на будь-які умови та поступки, а ти навіть вислухати мене по-людськи не хочеш.

- Може тому, що я не людина?

Він став ще серйознішим, ніж був:

- А може справа в простій довірі? Тому цього разу - точно дочекаєшся. – Чоловік, ледь торкаючись, провів долонею по її щоці, видихнув напружено, а потім розвернувся та пішов.

 - Оресте, синку, а як же сніданок? – Лідія Василівна схвильовано підійшла до нього.

 - Дякую, та я поснідаю в офісі. – З цими словами він зник за дверима.

У Лаури всередині вирувало стільки емоцій, що якби вона володіла всією силою, точно б спалила все навкруги. Це ж треба таке нахабство! Як він посмів взагалі?! Хто дав цьому впертому чоловікові право вказувати їй, де можна знаходитися, а де ні? У мавки аж руки в кулаки стиснулися. Спочатку цілує, потім, ніби в коханні зізнається, а тепер вже знову полонянкою зробив? Гарна послідовність, нічого не скажеш! Ще й Лідію Василівну засмутив, хіба ця прекрасна мила жіночка винна, що у невігласа Ореста немає настрою? Яка ж він, однак, важка людина. Лаура хотіла нарешті вже дійти до тієї кухні та спробувати підбадьорити Лідію Василівну, але сухий холодний голос змусив її зупинитися:

- Поки тебе не було в цьому домі, мавко, тут панував лад. А зараз коється бозна-що. Ти лише шкодиш, хоч повинна була вже давно врятувати господаря та піти геть!

І тут Лаура остаточно вибухнула. Вона стрімко підійшла до Грегора і зазирнула негіднику прямісінько в очі. Їй вже набридло відчувати острах, тільки не зараз, коли хіба що не кожного дня мавку випробовують новими почуттями.

- Я згодна.

- Що? – вперше, до речі, побачила запитальний вираз обличчя у Грегора.

- Я згодна піти геть. Хоч зараз! Ходімо? Мене навіть супроводжувати нема необхідності, то як, я піду?  – треба було бачити, яким поглядом дивився на неї помічник Ореста, не менш вбивчим, ніж Анна. Помітно, як йому хотілося схопити Лауру за шию і виштовхати на всі чотири боки, але він ніколи в житті не проігнорує наказ Ореста, ніколи. Він же вірний, тому доведеться і зараз зробити так, як наказали.