Площа

Його везли вулицями міста! Вічно похмурого! Сірого! Його проекція наперед зробила так, що місто було сірим. Велетенські хмарочоси на окраїні, що зменшувалися і зменшувалися у напрямку центру, не пропускали сонячного світла. Це був новітній район Вавилона. І район цей Джоні не подобався.

Джоні бачив і старовинний район Вавилона. Його везли у автозаку, подібному до того, яким його забрали із розбитого селища білих. Тільки тут вже були тоновані вікна, що дозволяли Джоні побачити світ довкола. І коли вони з’їжджали з палацової гори, Джоні міг на кілька миттєвостей глянути на старовинний Вавилон. Той був прекрасним. Без іронії... Джоні на мить подумав, що за це Шифумі можна було простити багато чого. Джоні захотів стати чорним і оселитися тут. І жити вічно, без турбот.

Жити… Джоні навіть й не думав, що його везуть на потенційну страту. Він міг вчора спокійно втекти і бути вже далеко звідси. Але щось змусило його втрутитись у розмову двох найсильніших світу цього. А заради чого? Що він з’ясував? Нічого… Нічого. А на що він розраховував? Що ним керувало? Любов? Ні… Дурість!

А тепер його стратять. Чи щось схоже. Джоні навіть й не знав, що мало трапитись. Єдине, що він розумів, так те, що й Какулу, що й Шифума прагнули відбілитися за рахунок Джоні. Він мав узяти їхні гріхи на себе і загинути. Але він не прагнув цієї ролі.

Джоні бачив, як повз нього почали стягуватись люди, які йшли в одному напрямку. До площі! Тепер він зрозумів суть свого кошмару. Йому снився не Єрусалим. Йому снився Вавилон.

Люди заполонили дахи усіх хмарочосів, багато-хто тримав у руках біноклі. Їхні погляди були звернені у ту точку, до якої наближався Джоні. Разом з його автозаком їхало ще з півдюжини машин. Шлях для них був попередньо розчищений.

Врешті вони виїхали дісталися мети. Сотня тисяч людей! Бурхливе море натовпу, що був готовий рвати все на шматки. Вони чекали виправдовувань влади за ув’язнення Квая Какулу. І коли б їх не отримали, то пішли б штурмувати королівський палац.

Автозак врешті зупинився. Джоні заплющив очі. Прошепотів молитву.

Почувся шум вертольотів. До площі наближався винуватець свята. Народ збуджено загудів. Хліб поданий! Тепер видовища!

Першим, що побачив натовп, був зв’язаний Леопольд Янг, якого супроводжували двоє. Далі з’явився і сам Іфас Шифума у супроводі двох людей у довгих балахонах. То були судді. Вони пафосно пройшлися доріжкою, що вела від вертолітного майданчика до сцени. У одного із суддів полетів гнилий помідор.

Врешті весь цей збрід добрів до сцени. Першим до мікрофона підійшов Іфас Шифума. Праворуч від нього легенькою підсічкою поклали на коліна Леопольда Янга.

–Радий вітати вас усіх на цьому заході! Бачу це вже наша традиція так зустрічатися раз на десять років. Як я й обіцяв, я до вас сьогодні із дивовижною заявою! За ті роки вона дещо видозмінилась, але не втратила у гостроті, адже трапилося багато усіляких речей. І про них ви знаєте.

Площею покотилися схвальні вигуки.

–Я не був янголом. Але зараз ви довідаєтеся, що той, на кого ви так уповаєте, був куди гіршим. Тому я запрошую виголосити справу Квая Какулу головного суддю Вавилона Ізідора Дака.

Протерши лице від гнилих помідорів, вийшов Ізідор Дак. Він був низький на зріст і горбатий. Нагадував якогось химерного Крихітку Цахеса. Але це й не важливо. Він почав зачитувати. Це було б дуже нудно, коли не було б таким важливим. Він зачитував усі докази, показував відеоматеріали з допитами слідчих, висновками експертів, тощо.

Далі слово взяв знову Іфас Шифума:

–А тепер, коли ви дізналися, що насправді Квай Какулу не був янголом, є те, про що я хотів би повідомити особисто. Адже минулої ночі сталося кілька подій, що запросто можуть вас шокувати. Але перед цим маленька ремарка. Я хочу похвалитися перед вами ще одним досягненням. Як вам уже довів вельмишановний Ізідор Дак, пан Квай Какулу мав зв’язки із криміналітетом. Хочу повідомити вас, що до числа цього криміналітету належало й угрупування білих, що змогли вижити, попри усі заходи щодо їхнього знищення. Ви мабуть чули про білого духа Каїра. Так-от, він був членом цього угрупування. І щоб ви знали, вплив на нього мав і Квай Какулу. І саме це є одним із головних доказів, що Какулу винен у смерті Зара.

На площі піднявся гул.

–Взагалі з самого початку це зібрання мало бути присвячене білим, що вижили. Адже за ці всі роки ми доклали максимум зусиль, щоб ліквідувати цю групу. І, забігаючи наперед, хочу повідомити, що нам це вдалося. Але це ми відкладемо на десерт.

Шифума перевів подих.

–Ви, мабуть, помітили, що праворуч мене на колінах стоїть мій колишній найвірніший соратник. Так знайте, він і Какулу цієї ночі влаштували на мене замах, який, як ви помітили, закінчився провалом. Вони взяли у полон мою сім’ю і шантажували мене випити отруту. Рідних вони мені не повернули, я не знаю, що з ними. Можливо, вони вже мертві. Але кінець тут двозначний. Знайте. Квай Какулу вже не запхає у ваші вуха брехні, не оперуватиме десятками банд, не монополізуватиме сільське господарство! Квай Какулу мертвий!!!

Площа загуділа. Хто його знає, чи взагалі в історії людства натовп видавав такий зойк.

–І зараз я хочу, щоб Радислав Біч зачитав справу Леопольда Янга.

Другий з тих, що супроводжували президента, вийшов вперед та дістав десь з-за спини стос паперів. Часу він забрав трохи менше, ніж його попередній колега. Його спіч був теж не найцікавішим. Особливим було лиш останнє речення: «Тож, підсумовуючи усе сказане, Леопольда Янга засуджено до страти через скоєну ним державну зраду. Покарання виконати одразу після оголошення вироку.»