Несподівана співпраця

Дядько Піт здалека побачив машину, яка виїхала з лісу, і щиро зрадів. Врешті-решт остання сім’я добралася селища. Він так давно не бачив Едварда і Кейтлін! І от вони повернулись. Нарешті всі у зборі і вони зможуть благополучно покинути цей регіон. Лишилось дочекатися кінця операції Y.

Піт зупинив якогось хлопчака і послав того за Патером. Машина тим часом повільно в’їхала у селище. І, зрозуміло, принесла з собою невтішні новини.

***

Патер знервовано ходив по кімнаті. З ним був лише дядько Піт.

–Це були найкращі з нас! – вже вкотре бідкався Патер. – Таких більше нема…

–Спокійно. Ми ж з тобою завжди все продумуємо наперед. У нас є ще план Б, операція Ω!

–У нас нема для цього виконавців. Усі уже зі своїми родинами і категорично нікуди не підуть. Більш того, її підготовка займе якийсь час. А ми уже всіх зібрали разом, покинули ферми. Це великий ризик. Я пропоную залишити все як є і просто забратись.

–Провіанту у нас є ще років на три. Окрім того, Едвард і Кейтлін так і не приїхали. Це дві причини. А третя – у нас з’явилися друзі, що ненавидять Зара куди більше за нас. Ми можемо скористатися їхньою підтримкою.

–Я не хочу йти на такі ризики.

–Чи ти глузуєш? Скільки часу ти бідкався і грозився, що досить бути цуциками у цьому світі, загнаними у нірку, пора ставати церберами. Згадай себе, коли ти повернувся. Ти був готовий брати зброю і ледь Вавилон не штурмувати. А що зараз? Боягуз, який сидить і не рипається і тільки чекає, коли його знайдуть і заб’ють.

–Я, чорт забирай, Патер!!! – лице Патера налилося червоним і він щосили вдарив кулаками по столу. – Ти мій друг Піте, але навіть тобі не можна так до мене ставитись. Я відповідальний за сотню життів і через влаштовану тобою авантюру загинули троє найкращих з нас. Я категорично був проти операції Y…

–Але все ж запихнув у неї Марту…

–Закрий свій писок! Ти зараз ходиш по дуже тонкому льоду. І можеш договоритися.

–Ми тут пасажири, Патере. Всі ми смертні. Ми потрапили у світ, де усе проти нас. Ми – релікти. Ми не потрібні світові. Нам нема що втрачати. Пекло видасться курортом, порівняно з цим світом. Єдине що ми можемо – відплатити цьому світові сповна. Віддати свою ненависть. Віддати своє життя, в обмін на сотні, тисячі життів. Зіграти у гру, поклавши усе на кін. Якщо я не помиляюсь, ці слова сказав колись ти. Чи ціла дюжина років тебе змінила? Коли ти перебрав титул Патера, ти водночас забув, чим ти жив до того. Коли ти востаннє покидав гору, Патере?

–Ти натякаєш, що цим маю зайнятися я? Якщо я не помиляюсь, то Патер тут я! Думаєш, я не бачу, як ти мною маніпулюєш? Я був би готовий битися об заклад, що ти мене хочеш підсидіти, тільки біда в тім, що на цю посаду ніхто з власного бажання не попреться.

–Патере! Згадай себе тоді. Просто згадай, коли вона зникла. І згадай, що ти робив, щоб її повернути.

Патер закрив очі. Поринув у спогади. Важко зітхнув.

–Гаразд. Я повертаюся у гру. Зіграємо її востаннє! Діставай контакти наших друзів. Організуємо усе разом.

***

Джоні бачив розчарування Патера, бачив розчарування на обличчі більшості людей навколо. Їхня спільна мета – провалена! І він був однією із причин.

Звичайно, йому про це ніхто відверто не казав. Але так воно й було. Він прекрасно розумів, що підвів їх. Усіх!

Тим часом життя продовжувалося. Джоні нарешті поселився окремо. Він перебрався у колишній будинок Джоша, Юстаса та Ледлі. Він був також дерев’яним, одноповерховим. У ньому – вітальня, що одразу ж слугувала кухнею, дверці зліва були туалетом, дверці праворуч – спальнею. Тепер він мав власне помешкання!

Життя й далі нагадувало те, що було до сумнозвісної операції. Щоранку – тренування, а ввечері – роби що хочеш. Джоні нарешті завітав до маленької селищної бібліотеки. Одразу згадав Біблію, покинуту на кораблі і дуже пошкодував, що не може поставити її на одну із цих полиць.

Книжок за цей час він осилив чимало. Багато з них були лише у вигляді кількаста зшитих разом аркушів А4. Наскільки Джоні зрозумів – це творчість «пізніх» авторів, тих, хто не міг друкуватися у книгарнях. Серед таких «книг» Джоні найбільше сподобалась книга Інгвара Горга «Все, що виправив Марк Герруцер» – про всі випадки цензури:

«Марк Герруцер у житті не написав жодного власного рядка. Все, що він робив – лиш паплюжив давні славетні роботи. Через нього чорними ставали герої усіх творів – від «Трьох Мушкетерів» до «Сутінок». Без офіційної згоди Герруцера ніщо не могло піти у тираж. Цей демон найпекельнішим став уже після смерті Шифуми, коли до влади прийшов Мігель Фотка. Герруцер отримав повний кард-бланш. Наприклад, він почав перезнімати славетне кіно, його сюжети із чорними персонажами. Але це йому не допомогло. Через деякий час взагалі будь-які технології білих, в тому числі й кіно були заборонені, а Герруцер, як всього цього популяризатор – розстріляний. Але тим не менш праця Герруцера жахлива і велична водночас.

У цьому рукописі зображенні більшість книг, які змінив Герруцер і вказано, що саме було змінене й чому…» - виголошував опис рукопису.

Джоні за увесь період свого перебування тут до наступного завдання встиг перечитати усі книги і рукописи, що залишились у бібліотеці.