Операція Y

Він встав рано. Вийшов на вулицю. Було темно. Джоні мовчки пройшовся по селищу, яке вже більше нагадувало селище, ніж коли він сюди прибув. Селище наповнене життям.

Джоні пройшов повз хату Джоша. Там вже горіло світло. Він готувався. Самовпевнений індик! У Юстаса теж горіло світло. На відміну від дому Марти.

Надворі стояв звичний весняний холод. Температура крутилась довкола нуля. Джоні вибрався на вершину скелі, що висіла над селищем. Десь далеко на обрії замайоріло ранішнє сонце. Джоні згадав Альпи, Шияна, Ірбіса, овечок, Джексона… Як він сумував за тим, безтурботним життям, коли максимум його турбот – маленькі овечки, яких треба було постригти чи випасти. Він згадав, як мило він грався разом з Шияном, як його усьому навчав Джексон. Як же давно це було…

Джоні спустився назад у селище. Юстас і Джош курили біля машини, усередині якої сиділа Марта. Вони мовчали, хоча видно було, що атмосфера напружена.

–Он де ти є! – відгукнувся Джош. – А ми думали, що ти наклав у штани і втік якнайдалі.

Джоні вирішив промовчати.

Можливо Джош й далі б приставав до Джоні, та надійшли Патер і дядько Піт.

–Отже всі зібрались?! Це добре. На місці ви маєте знайти Ледлі, - Патер якось надмірно жестикулював, - Юстас і Джош все прекрасно знають, так, Марто – ти керуєш, пам’ятай – на кону життя чотирьох людей! Джоні – твоє основне завдання – при відступі. Добренько! Отже так. Альберт видав кожному з вас по дві зброї з глушником. Цей день має увійти в історію як дата смерті Вілфріда Зара.

От воно! Вони їдуть убивати Зара! Але чому йому про це раніше не сказали? Йому й далі не довіряють?

–Ми вас чекаємо найпізніше як через три дні. Якщо бодай хтось із вас не з’явиться о цій порі, операцію буде визнано проваленою. Ясно?

Всі мовчки кивнули

–По конях!

Джош і Юстас викинули недопалки і полізли на задні сидіння. Дядько Піт і Патер поклали зброю у багажник. Марта вмостилась на сидіння водія, тож Джоні дісталось на крісло пасажира попереду.

Вони рушили. Тільки постаті Патера і дядька Піта виднілись вдалині.

***

Їхали мовчки. Марта зосереджено вдивлялася у дорогу. Двоє ззаду – курили, а Джоні втулився у вікно. Джоні вирішив порушити мовчанку:

–Довго нам туди їхати?

–А шо, скучно стало? – перепитав Джош, викинувши крізь вікно недопалок. - Чи терпцю не маєш? Молокосос! Яке твоє діло?

–Тихіше, Джоше! – заспокоїв того Юстас. – Хлопець просто спитав. Джоні, дорога довга, тож ми будемо там під вечір. І якщо чесно, то мені справді трохи скучно. Курити можна скільки завгодно, тільки й легені варто поберегти. Давайте розказувати історії. Ви як новачки, там попереду, якщо хочете – можете послухати, якими були наші перші справи. Якщо ви не проти, то я почну.

Мовчанка – знак згоди. Тому всі промовчали.

–Гаразд. Тоді я почну. Таак. Це було років дванадцять тому. Патер тоді тільки став Патером, коли попередній – кокнувся. І наше завдання було доволі абсурдне – вкрасти гріб. Але біда в тому, що ми не знали росту і широти попереднього Патера, так що перший вкрадений гріб не підійшов. Другий – теж. На третій раз ми просто взяли причіп, вирубили трунаря і взяли гробів з десять. Патер нас дуже сварив, зате на наступні кілька років гробів вистачило. Тепер ти, Джош!

–Я не хочу.

–Та кажи! Що може бути гіршим за крадіжку гробів?

–Травма твого найкращого друга на все життя!!!

–Ти про Альберта?

–Так. Моє перше завдання було з ним. І частково через мене все це й трапилося.

–І? І що далі?

–Не скажу.

–Та ну тебе. Ми ж й померти можемо сьогодні. Ніхто не дізнається.

–У фільмах якраз так і є, що коли герої виливають душу – вони помирають. Тож я помовчу. Бо хочу жити.

–Як знаєш.

І знову мовчанка. Доооовга мовчанка.

***

Темнішало. Вони їхали годин з десять. Кілька невинних розмов і марні спроби Юстаса зблизити всіх. Все! Це була дуже нудна поїздка, проте Джоні знайшов собі заняття. Він просто спостерігав за всім навколо. За дорогою, за селищами, що їх вони проїжджали. Америка значно відрізнялася від Європи, і тим паче – Каїра. Тут було все якось інакше. Таке враження, ніби Америка забирала собі найкраще з кожної культури. І саме Америку офіційна історія, що її вичитував Джоні з підручників, виголошувала: саме Америка дала СНІМР життя, саме вона дала чорним свободу, вона дала їм права, забезпечила їм рівність. Не дала справедливості…

–Отут будь акуратна, Марто, - Юстас аж звівся на заднє сидіння. – Тут має бути ледь помітний поворот праворуч. Далі їдеш кілометрів зо п’ять, зупиняєш трохи збоку і чекаєш нас. Там десь нас чекає Ледлі. Я, Джош і він маємо іти далі.

–А хто такий Ледлі? – спитав Джоні.

–Мулат. Наш колишній Патер крутанув роман із чорною і привів його через деякий час. Він – універсальна затичка. Ми його використовуємо у тих завданнях, де необхідні такі дійові особи. От він вже кілька років грає роль дворецького Зара. Він має нас провести темним ходом у будинок Зара, там ми його вбиваємо і по-тихому виходимо. Приходимо до мікробуса і – по газах! Ясно?