Дорога далі

Джоні звернув з дороги на маленьку галявину. Він вже третій день курсував другорядними дорогами, здебільшого у східному напрямку. Він втікав. Не знав, від чого. Просто втікав. Зупинився. Витягнув харчі, яких ставало все менше. Дав шматок хліба Ірбісу. Собака жадібно його проковтнув і почав просити ще. Джоні зітхнув, відлупив ще шматок. Ірбіс з’їв і його. Потім пес підійшов до малого і почав лизати лице – ніби дякував. Хлопець засміявся він лоскоту «поцілунків» пса, і міцно його обійняв.

Але думки знову повертались на полонину. Усе це було наче у сні. При спогаді про ту подію у ньому прокидались гнів і злість. І бажання помсти.

Він стріляв з пістолета! І з дробовика! Це досі не вкладалося йому в голові. Ну не міг це робити, бо раніше ніколи не тримав у руках зброї. Він вбив людину. Людей! Ну, не міг він цього робити! Так само не вмів він водити мотоцикл. Лиш кілька разів пробував кататись на старому мопеді й то без дозволу Джексона. А коли Джексон дізнався, то боляче відлупцював його.

Можливо, це все просто йому наснилось? Або привиділось? Може, це галюцинації? Зараз він розвернеться і там, на полонині, Джексон зі своєю новою сім’єю мирно живуть-поживають. Точно! Джоні майже у це все повірив. Але був один доказ, який руйнував усі припущення. Пістолет! Пістолет у його руці. Джоні уже повністю вивчив його будову, дізнався, як виймається магазин, як він стріляє, як він взагалі функціонує. Навіть вистрілив один раз уночі, коли вони ночували на безлюдній галявині. Ірбіс так злякався і зробив таке сальто, що хлопець втримався від сміху. У нього залишились чотири патрони. «Може згодитися», - подумав.

Джоні зліз з мотоцикла й почав розминати ноги. Шалено нило тіло, довга безупинна їзда давала про себе знати. Ірбіс збоку теж радісно забігав по галявині, після чого мітив кожен кущ. Взагалі цікаво було спостерігати за тим, як пес поводився під час їзди. Джоні змушений був їхати не швидко, вдень проїжджав не більше двісті кілометрів. Все це через речі, які він віз з собою. І ці речі треба було так поскладати, щоб і пес, який їхав поруч, почував себе комфортно. Книжки і гроші Джоні заховав під своє сидіння. Вже майже зносив майку, тож просто викинув її і дістав іншу. Майок у нього залишилось ще дві. Мав ще пару запасних штанів і куртку. Все це запхав якнайдалі у візок. Їжа забирала все менше й менше місця. що Джоні вже почав видивляти на дорозі підходящий магазин. Харчів навіть з найжорсткішою економією у нього залишалось тільки на два дні. Закінчувався й бензин. Йому конче необхідна була заправка.

Але її все не було, і згодом він зрозумів чому. Він доїхав до таблички «Зона перед радіаційним забрудненням. Зона, у якій ви знаходитесь на свій страх і ризик». Тобто це буферна зона, яка й не була забруднена, але межує із забрудненими територіями.

Взагалі забруднені радіацією території були розкидані по цілому світу – у всіх місцях спротиву СНІМРу. Повністю лежали у руїнах Рим і Париж, адже там відбулись революції проти вступу цих країн у «Чорну імперію». Розбомблені також і головні скупчення «Білої» армії. Чи не найбільша з них, слов’янська, дислокувалась у басейні Вісли і Дніпра, отже, туди і впало кілька ядерних боєголовок. Тепер ці території пустують, незважаючи на те, що вже минула не одна сотня років. Взагалі Європа мала найтяжчий адміністративний поділ. Все це Джоні вивчив ще з підручників географії. Весь цей час він проживав в окрузі Альп, одному з найбільших, що тягнувся від Женевського озера до течії Дунаю. Столицею округу був Цюріх. На півдні розташовувався округ Апенніни зі столицею у Турині. На території колишніх Іспанії і Португалії тепер був округ Піренеї, але він займав не увесь півострів, а здебільшого західну та північну частину. Столицею тут був Порту. Британські острови стали місцем каторги, з них зробили в’язницю та найбільшу військову базу. На схід – маленький округ Галія, що охоплював територію між Тулузою, Ліоном та Марселем. Ще існували порівняно менші округи – Бенілюкс, Лотарингія, Богемія, Баварія, Швабія. На півночі тягнулась Скандинавія, хоча вона мала найменшу кількість населення. Колись центр світового розвитку і культури став Богом забутим місцем, де жили найбідніші люди у світі, і всю владу утримували кілька компаній, які непогано провадили свій бізнес.

Джоні їхав далі безлюдною дорогою. Згодом побачив ще одну табличку: великий напис – «Округ Альпи», з довгою діагональною смугою. Він виїхав за межі рідного округу. Чудово! Вже хоч щось пройдене. Він здолав перший етап своєї довгої мандрівки. Джоні зупинився, дістав атлас. Хотів знайти, де перебуває на даний момент. Отже, він щойно дістався до межі округу, і завжди рухався на схід. Попереду був округ Сілезія. Джоні зачитав маленьку статтю з атласу: «Округ Сілезія розташований на території колишніх європейських держав: Польщі, Чехії та Словаччини. Округ знаходиться у прирадіаційній зоні, тому проживання та відвідування його є шкідливим для здоров’я. Жити тут можна не більше кількох років і лише за спеціальним дозволом. Великий промисловий район, тут здійснюється видобуток більшості потрібних країні корисних копалин. Столиця: Катовіце. Населення нестабільне і змінне…»

Джоні відкрив карту з позначеними місцями можливого існування білих людей. Найближчий з них був у наступному за Сілезією окрузі, і їхати туди потрібно було ще з тиждень.

І справді, через деякий час з’явилася таблиця «Округ Сілезія». І маленьке містечко. Прикордонне. Щоб поїхати туди, слід було звернути з дороги, але там точно мав бути магазин і заправка. Джоні з’їхав з дороги. Заїхав у містечко. Як твердила таблиця, містечко називалось Брно. Містечко вражало занепалістю. Люди придивлялись до кожного приїжджого, то ж на Джоні звернули уагу кілька старців. Джоні ще сильніше затягнув капюшон. «Мені необхідна яка-небудь маска» ,- подумав хлопець.